Цифровий зліпок. Яким він має бути в Україні, щоб світ нас не розтоптав
2019-09-05
Максим Агєєв, CEO De Novo
Ми занадто багато грошей безглуздо викладаємо в так зване IT, а справжніх цифрових викликів не помічаємо. Чим це нам може відгукнутися?
Історія інформаційних технологій (ІТ) у нашій державі може слугувати чудовим дзеркалом, у якому відображається весь рівень безладу, безглуздя та крадіжок, що панували в державному секторі України останні три десятиліття.
Найбільша чорна діра
Лише вдумайтеся в ці цифри. За роки незалежності України державний сектор — від бюджетних організацій до державних підприємств — витратив понад $15 млрд на ІТ. Тільки торік цей показник становив понад 15 млрд гривень. Прогноз на 2019 рік аж ніяк не менший.
Проте пред’явити за ці жахливі гроші державі особливо нічого. Звісно, є місця, де ІТ-системи загалом працюють і дають потрібний ефект, але в цілому картина виглядає дуже сумно.
Як виміряти нашу IT-ефективність? А ніяк.
Не було й досі немає хоч якихось «лінійок». Немає механізму, який дозволяє однозначно стверджувати: «ця система працює» або «ця система не працює». Про відсутність хоч якоїсь відповідальності за профукані гроші з бюджету й говорити не доводиться. ІТ, як і раніше, — чорна діра, де більшості звичайних людей робити нічого.
У цифрі немає газу й нафти, чавунних чушок і ріпаку. І бабла на поверненні ПДВ, субсидіях і тарифних пільгах теж немає. Але є зручніші речі, щоб запудрити мізки платникам податків.
Це гірські хребти з комп’ютерного обладнання, тонни ліцензій на програмне забезпечення та перманентний стан «не працює, зависло, немає даних» — сувора реальність у багатьох відомствах. Кожне міністерство виглядає як суверенне князівство за високим парканом, зі своїм украй специфічним устроєм ІТ-систем і щорічним списанням чергових десятків або сотень мільйонів гривень на нові закупівлі. За довгі роки навколо цих парканів склався довгий харчовий ланцюг, що складається з державних ІТ-служб, їхніх кураторів, довірених постачальників і посередників. І ця екосистема працює злагоджено — на відміну від породжуваного нею ІТ-ландшафту.
Діагноз невтішний
Так, ІТ-сфера в принципі не є домінантною в суспільній свідомості. Здається, можна просто забути й не думати про це. Але, на жаль, Україна разом з рештою світу вже увійшла в Цифрову Епоху, де інформація стає кров’ю і лімфою цивілізації.
А країни, які погано це розуміють, отримують діагноз «недокрів’я» і напівпритомно лежать у затінку, поки рум’яні дорослі дядьки міряються великими даними, штучним інтелектом і капіталізацією своїх ІТ-корпорацій.
Коли я чую слова «комп’ютеризація» або «інформатизація», то бачу пузатого секретаря міськкому, який відвідує підшефний колгосп в епоху робота Софії. Невідповідність образу партійного дядька актуальним форматам і вимогам уже давно перестала бути анекдотом, а перетворилася на реальну загрозу національній безпеці.
Якими нас побачить світ?
Перехід із постіндустріального в інформаційний стан для будь-якої держави, серед іншого, означає створення «цифрового зліпка» самої себе. Іншими словами, суспільство створює свою цифрову копію, де різноманіття, драматизм і динаміка подій аж ніяк не менші, ніж у реальному світі. І в певний момент цифровий зліпок починає впливати на первинну реальність як новий зворотний зв’язок. Соціальні мережі можуть змінювати політичні режими, кібероперації залишають без систем життєзабезпечення сотні тисяч людей, а криптовалюти всерйоз переполошили всі центробанки планети.
Очевидно, що будь-яка держава, яка хоч якось переймається власним виживанням і розвитком, зобов’язана навчитися в цифровому просторі не лише виконувати всі свої природні функції, а й підтвердити право на цифровий суверенітет. Ну, або бути готовою до того, що тебе зламають і з’їдять, запиваючи колою.
Але, на жаль, замість реальних кроків у цьому напрямі ми отримували багаторічне мукання: «не відповідає чинному законодавству, а тому не може бути реалізоване у державному секторі». Це діє на державу, як меланома, що через повільне руйнування шкіри знищує весь організм.
Час діяти
Старий порядок речей зберігати просто неможливо. Держава, яка досі оперує терміном «інформатизація», просто приречена на подальшу деградацію та сповзання в яму інформаційної убогості.
М’якими терапевтичними заходами вже не обійтися, гангрену гірчичниками й теплим молоком не здолати. Нова влада поки декларує готовність прийняти цей виклик. І навіть збирається перемогти. Нехай це називається «Держава в смартфоні». Насправді йдеться лише про одне — Велику Цифрову Трансформацію країни з метою скорочення нашого відставання від «золотого мільярда».
Я впевнений, що починати треба з очевидних дій, які дадуть потрібний ефект дуже швидко.
Це якнайшвидша реалізація Cloud First — концепції інтенсивного переведення державних ІТ-систем на модель споживання хмарних сервісів. Такий перехід створить хребет для Стратегії Цифрової Трансформації. Ба більше, без «хмарної» компоненти ця стратегія просто провалиться.