Без чого неможлива цифрова революція Зеленського. Або що таке Cloud First
2019-09-12
Одна з важливих складових цифрової революції — переведення державних даних у хмару. Що нам заважає піти шляхом США та Великої Британії?
Не купуй озеро, коли тобі потрібна склянка води. Водоканал задовольнить таку потребу. За таким самим принципом потрібно працювати з хмарою. Навіщо державі витрачати гроші на тонни напівпорожнього «заліза»?
Розвинені країни вже в грі
Англосаксів об'єднує не лише той факт, що вони живуть у США та Великій Британії. Саме ці дві країни практично одночасно (2010–2011 роки) опублікували власні версії хмарної стратегії. Вона передбачає інтенсивне та пріоритетне використання хмарних сервісів для потреб держави. Саме тоді й виник словосполучення, яке згодом стало майже загальною назвою — Cloud First (Хмари понад усе!). Згодом цю ідею підтримали і Канада з Австралією, і ЄС. А в березні 2019 року до них приєдналася Саудівська Аравія. Попри численні відмінності між країнами, усі варіанти стратегії об'єднують кілька спільних тверджень:
- ІТ стає ключем до переходу країни на новий рівень розвитку. Тому ІТ-компонента переходить із нікому не цікавого «глибокого бекофісу» до розряду стратегічно важливих пріоритетів розвитку держави.
- Інновації народжуються не в державних кабінетах, а в бізнес-середовищі. Держава, яка не шукає і не застосовує інновації у своїй роботі, знижує рівень власної конкурентоспроможності та створює нові загрози своєму існуванню.
- Держава не є вправним та ефективним будівничим і розпорядником сучасних ІТ-систем, а тому не може виступати «законодавцем моди» у цій сфері.
- Хмарні технології та моделі надання сервісів дозволяють різко підвищити рівень операційної ефективності, заощаджувати значну частину державного бюджету та спрощувати доступ до інновацій зі світу ІТ.
- Альтернативи переходу держави до тотального застосування хмарних сервісів просто не існує. А тому — Хмари понад усе.
Що потрібно змінити
Концепція Cloud First мала абсолютно революційний характер, що вимагало серйозної модифікації законодавства, стандартів безпеки, методик і регламентів, процедур закупівель, механізмів контролю, програм перепідготовки персоналу та ще довгого переліку інших важливих речей. Приблизно тоді ж стало незаперечною істиною, що головний CIO країни (у нас — ІТ-директор) — це не адміністратор, який відповідає на начальницьке запитання «а чого інтернет не працює?», а один із ключових державних менеджерів, що входять до кола «стратегів».
Концепція Cloud First передбачає відмову державного сектору від закупівлі будь-якого стандартного комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення всюди, де відсутня унікальність, державна таємниця або інші надзвичайно специфічні дані, наприклад Центру керування польотами NASA. Натомість державний споживач повинен замовляти обчислювальні ресурси або функціональність програмних систем у незалежних операторів, які пройшли процедуру авторизації на виконання таких робіт. І платити споживач має лише за той обсяг, який реально використав.
Тобто ти не купуєш озеро, коли тобі потрібна склянка води, а платиш за цю склянку місцевому водоканалу.
Така сама історія з мобільним зв’язком, електроенергією або відвідуванням стоматолога. А для того, щоб виключити витівки любителів «інженерної містики», які прагнуть винайти власне ІТ, максимум рішень і технологій, що застосовуються в державі, мають бути стандартизовані та включені до єдиного каталогу сервісів.
Ось чому, наприклад, кожна військова бригада не замовляє оригінальні запчастини для виробництва гранатомета або танка відповідно до власного розуміння війни, а будь-яке державне агентство цілком може шукати свій сакральний варіант системи документообігу або навіть поштового сервера?
Як державі заощадити мільярди
Британці пішли ще далі у прагненні зламати стару усталену систему освоєння бюджетних коштів. Вони запровадили «презумпцію вини» для будь-яких великих проєктів. Іншими словами, держава відмовлялася купувати складні багаторівневі ІТ-проєкти, вимагаючи розчленувати цього монстра на простіші та зрозуміліші частини, де роботу зможе виконати будь-хто, а не носій унікальних знань із відповідним розміром рахунку. Завдяки цьому виникала не лише величезна економія, а й суттєво знижувався рівень ризику провалу складного та тривалого проєкту.
Для прискорення переходу на споживання хмарних сервісів і забезпечення максимально конкурентного середовища створюються спеціалізовані маркетплейси (онлайн-магазини), де за спрощеною процедурою державне відомство може легко та швидко замовити потрібну послугу.
Продаж апробованих сервісів — особливо це стосується програмного забезпечення — дозволив знизити витрати на супровід і підготовку технічного персоналу замовника, а також нелінійно покращити якість захисту даних (унікальних точок потенційної загрози стає в рази менше).
Нарешті найважливіший результат хмарної революції: держава перестає перейматися стандартними речами, з якими чудово впораються незалежні підрядники. Натомість усі заощаджені ресурси — фінансові, часові та людські — спрямовуються на створення «цифрового зліпка» державної машини. Це всі унікальні сервіси в цифровому вигляді, заради яких люди й скидаються грошима у вигляді податків для функціонування держави. Це те, що важко масштабувати або комерціалізувати — від оборони до цифрової медицини, від простої довідки до боротьби з наркоторговцями в даркнеті.
Концепція Cloud First дозволяє створити екосистему сервісних операторів, які вкладають власні кошти в R&D і змушені боротися за якість сервісу та задоволеність споживача. Інакше на маркетплейсі тобі швидко знайдуть кращу заміну. Дата-центри, комп’ютерні ферми та мережі мають будувати приватні компанії. Вони ж повинні забезпечувати найкращі умови праці для співробітників — архітекторів і розробників ІТ-систем та застосунків, щоб утримувати їх від переходу на нове місце роботи. І їздити на всі конференції світу в пошуках нових ідей та зв’язків — також вони. Саме приватні компанії повинні залучати інвестиції. А держава має розраховуватися з ними лише оплатою за спожитий сервіс.
Й повірте, якщо ви не будете підтримувати власних операторів, то представники інших країн заберуть у вас те, що залишилося. І про жодне порушення принципів вільної торгівлі чи протекціонізм тут не йдеться. Сьогодні це називається Цифровий Суверенітет.
Отже, у період з 2013 по 2016 роки Велика Британія заощадила на ІТ понад 3 млрд фунтів стерлінгів. Хмарні рішення тут відіграли далеко не останню роль.