Жити за коштами. Як Україна може заощадити 40 млрд грн на ІТ
2019-09-19
Держава витрачає космічні суми на закупівлю «заліза» та програмного забезпечення. Й часто інфраструктура простоює без діла. Як навчитися заощаджувати?
Україна стає на шлях digital-трансформацій. А будь-яка держава, яка переймається власним виживанням і розвитком, зобов'язана навчитися виконувати в цифровому просторі не лише всі свої природні функції, а й підтвердити право на цифровий суверенітет. Або бути готовою до того, що її зламають і з'їдять, запиваючи колою. Тому прийняття за основу концепції Cloud First (Хмари понад усе!), яка вже працює в розвинених країнах, є просто неминучим.
Є ще один важливий нюанс у хмарній концепції, на який я хотів би звернути вашу увагу, — це гроші. Або економія.
Зрештою, отримання вищого економічного результату є рушійною силою та метою будь-якої інноваційної діяльності. Тому давайте поговоримо про можливі фінансові наслідки впровадження концепції Cloud First в Україні.
Чому ми переплачуємо?
Чому варто замінити наявну модель створення ІТ-систем і сервісів у державному секторі на нову, хмарну? Відповідь проста. Нинішня модель є жахливо неефективною. На одиницю вкладених коштів вона видає в кілька разів менше результату, ніж повинна була б.
Перехід від закупівлі основних засобів (наприклад, серверів) до споживання хмарних сервісів, що виробляються незалежними операторами, призведе до суттєвої економії коштів і разючого прискорення роботи ІТ-сервісів усередині державної машини.
Зараз я поясню чому. Ось три головні причини:
Сьогодні в структурі більшості державних закупівель на 15–20% завищуються реальні ціни. Унаслідок лобізму, звичайної безгосподарності або змови учасників. Кажуть, бувають коливання і в 50%, і в 70%!
Що стосується приватного інвестора, то він завжди купить те саме за нижчою ціною.
Обладнання або програмне забезпечення в державі завжди закуповується із запасом. Ми будемо зростати, потім не дадуть грошей, а раптом не вистачить на нові завдання — усі ці аргументи були озвучені тисячі разів. Багаторічна статистика свідчить, що середній рівень завантаження серверів коливається від 5 до 15%! Цей запас «на можливе майбутнє» означає, що більша частина бюджету закупівлі вилітає в трубу. Більше того, у разі іншого сценарію (проєкт не запрацював, плани змінилися) усе закуплене про запас повисає на балансі мертвим вантажем.
Економія від масштабу та сума технологій. Подивіться на будь-якого приватного провайдера. Під час створення великих дата-центрів, потужних програмно-апаратних комплексів або програмних систем промислового класу одиниця площі, обчислювальних ресурсів або програмного коду йому завжди обходитиметься дешевше, ніж будь-якій ІТ-службі міністерства, яка зліпила аналог «цифрового заводу» на своєму бюджетному коліні. У більшості випадків оператори сервісів застосовують або сучасніші технології, або наявні, але за іншою моделлю — з метою отримання мінімальної собівартості сервісу.
Добра ілюстрація — конкретний приклад
Давайте дізнаємося, скільки держава могла б заощадити минулого року. У 2018 році державний сектор витратив на ІТ-закупівлі понад 15 млрд гривень. На хмарні послуги та хостинг із цього пирога припала практично непомітна сума — менше ніж 30 мільйонів.
Аналіз структури закупівель свідчить, що не менше ніж 8 млрд гривень було витрачено на ті види обладнання, програмного забезпечення та супутніх послуг (технічна підтримка, консалтинг, послуги із впровадження тощо), які цілком можна замінити хмарними сервісами.
Чого не можна побачити у звітах про закупівлі, що надходять із системи Prozorro?
Будь-які витрати на проєкти в силових відомствах і спецслужбах, які проходять під грифом на кшталт «державна таємниця». Про цю частину можна сміливо забути в межах заданої теми. Важливо запам'ятати інше: те, що закуповується через публічні портали, не є секретом і державною таємницею, а тому може розглядатися як частина відкритої інформації.
Припустімо, вартість «заліза» та програмного забезпечення вказана. А скільки йде на операційні витрати, пов'язані з ІТ? Це і зарплати технічного персоналу, і витрати на електроенергію (знаєте ж, сервери споживають її у великих обсягах), і утримання приміщень, і багато-багато інших статей. Вони також залишаються невидимими.
Можна сміливо стверджувати, що з вищезгаданими 8 млрд асоціюються щонайменше 2,5 млрд операційних витрат. Разом — 10,5 млрд загалом. Очевидно, що повністю замінити все власне комп'ютерне господарство зовнішніми сервісами не вийде. Але за легкий і безболісний перехід 30% заявлених ресурсів у хмари я ручаюся.
Іншими словами, держава може спробувати не витратити 3,5 млрд гривень. Уся робота, що виконувалася б на цьому «заощадженому» залізі та програмному забезпеченні, коштувала б у хмарах і на хостингу не більше ніж 500 млн гривень на рік. Три мільярди вільних грошей — просто з повітря.
Математика на найближчі п'ять років
Якщо нічого не змінювати, то до 2024 року з бюджету загалом буде витрачено не менше ніж 100 млрд гривень на ІТ.
Навіть якщо понад половину цих коштів буде витрачено за старою моделлю — на власні сервери, ліцензії та операційні витрати, то навіть частковий перехід на концепцію Cloud First гарантовано заощадить щонайменше 40 млрд гривень за ті самі п'ять років.
Різке збільшення попиту на хмари з боку держави приверне щонайменше 10 млрд гривень нових інвестицій. Потрібні будуть нові дата-центри, нові хмарні ферми, величезна кількість нового програмного забезпечення. І все це буде оплачено приватними коштами, а не з кишені платника податків.
І не забуваймо головну тезу. Національна екосистема ІТ-сервісів — це становой хребет цифрової економіки. І цей хребет не лише може тримати всю конструкцію Великої Цифри, а й стане джерелом коштів для цифрової трансформації держави.