Нервово-податкове
2017-01-31
Минулого тижня податкова інспекція видала акт комплексної перевірки, у якому висунула нашій компанії претензію на суму шість мільйонів гривень. За останні чотири роки De Novo пережила три комплексні податкові перевірки, не рахуючи безлічі звичайних.
За цей же час ми перетворилися на великого платника податків з особливою до нас увагою. Ще два виграні в податкової суди прикрашають історію наших взаємин.
Останній випадок по-своєму унікальний. Уперше за мої понад двадцять років роботи податківці оскаржують саму природу нашого бізнесу.
Компанія De Novo є оператором хмарних сервісів в Україні. Один із наріжних каменів цього бізнесу — здавання споживачам ліцензій на програмне забезпечення в оренду за моделлю SaaS — Software as a Service. Хмарні моделі доставки ІТ-сервісів — від обчислювальних ресурсів до найрізноманітнішого ПЗ — є одним із найбільш швидкозростаючих сегментів світового ІТ-ринку. Це майбутнє, яке вже розкрило свої крила в нашому сьогоденні. За лідерство в цьому майбутньому борються всі без винятку ІТ-гіганти — Amazon, Google, Microsoft, IBM, Oracle і безліч інших компаній по всьому світу. І De Novo також у цьому списку любителів майбутнього.
Використання ПЗ в обсязі, необхідному для виконання певного завдання, звільняє замовників від необхідності купувати дорогі ліцензії та дає змогу гнучко управляти своїми витратами. Ефективність цієї моделі давним-давно доведена і стала аксіомою. Так само як і вилизаний до блиску пакет документів, що описують і підтримують увесь ланцюжок доставки сервісу від виробника до кінцевого споживача.
Це зрозуміло величезній армії юристів, фахівців із закупівель, фінансистів, ІТ-менеджерів. Але не українській податковій інспекції.
У нашому випадку податківці відмовилися визнавати частинами одного цілого наш контракт із виробником ПЗ компанією Microsoft і безліч контрактів із нашими замовниками на передання того самого ПЗ в оренду. Перевіряльники впевнені, що ми з явно злим умислом купуємо величезну кількість ліцензій, рахунок іде на тисячі, для власних потреб, але навіщось не ставимо їх собі на баланс. Натомість ми оформлюємо щомісячні платежі виробнику за оренду ліцензій і тим самим завдаємо непоправної шкоди Вітчизні. Жодні доводи, тикання пальцем у статті чинних у всьому світі договорів, наші пресрелізи, розповіді про устрій галузі та інше-інше не подіяли.
Якщо компанія De Novo виконає вимоги податківців, то не зможе продовжувати свою роботу як оператор хмарних сервісів. Тому що в усьому світі хмарники не купують ПЗ. Вони його орендують. Так влаштований новий світ, про який наші регулятори, на мою думку, не чули нічого. Ба більше, згідно з ліцензійними правилами будь-якого виробника ПЗ ми не маємо права здавати в оренду третій стороні куплені й поставлені на баланс ліцензії. Коло замкнулося.
На наших очах створюється унікальний прецедент, що дає службі громадянина Насірова право заблокувати роботу будь-якого провайдера ІТ-сервісів, який працює за моделлю SaaS. Просто не треба їм вірити ні на слово, ні юридичним документам. А за це можна, як сидорових кіз, дерти вічно ниючих айтішників, чия робота не вкладається в уявлення податківців про життя. Тому виграти черговий суд для нашої компанії — питання не тільки виживання, а й запобігання поширенню цієї гидоти на всю індустрію.
Перейдемо до пафосу. Чи знають наші реформатори про те, що вітчизняні хмарні провайдери дедалі більше програють ринок закордонним конкурентам? Що більшість наших нових операторів воліє не вкладати в розвиток українських дата-центрів, а намагається одразу стати німцями, поляками, прибалтами, залишаючи всі гроші наших споживачів за кордоном? І не кажіть мені, що вітчизняні провайдери не вміють конкурувати, слабші з професійної точки зору і взагалі ми хочемо тільки пиляти, а не інвестувати.
Саме негативний вплив держави змушує і операторів, і споживачів переміщатися в більш благополучні країни. Створіть такий режим роботи, наприклад, для AWS — і через рік проведемо цього світового лідера в останню путь з належними почестями.
Хтось може вразити уяву громадськості вигодами та зростаючими доходами держави від такого стану речей? Пенсіонери й бюджетники тріумфують і розкидаються чепчиками?
А на підході ще й законопроєкт про використання хмарних технологій у державному секторі, що дозволяє виносити дані за кордон. Ось-ось заживемо ще краще й веселіше.
Послухайте, адже це війна з нашим майбутнім. З усім зовнішнім світом, який у це майбутнє вже ступив і стрімко віддаляється від України, що мукає на похмурому узбіччі. Це тупість, яка переходить у войовниче хамство. Яке може породити тільки нову хвилю гопників від державного управління і нічого більше. І веде цю війну ніякий не Путін. А ми самі із собою. І цю війну ми самі собі програємо вчисту.
Невігластво, дедалі більший розрив між реаліями життя, що швидко змінюється, і незрозуміло кому потрібними заскорузлими законами, інструкціями та підходами — це все не про розвиток нашої країни. А про сповзання України в застійне болото бідності та перелицованого феодалізму.
Я вже чути не можу браві камлання батьків нації. Про зміни й покращення повсюдно. Про те, що врятують нас мізки, а не газові труби, і як багато вже зроблено на цьому шляху. Про наше до тремтіння бажання наздогнати й перегнати. Про талановитість українців. І готовність до останнього патрона, попри все. І що ми налиті інноваціями із самого ранку й по самі кінчики наших сірих нігтів.
Суд ми в податківців, звісно, виграємо. У нас просто немає іншого виходу. Справа ця нешвидка, на жаль. І потім, обмахуючись судовим рішенням на нашу користь, я спробую порахувати, скільки за цей час із країни виїхало фахівців, студентів, корпоративних і державних даних. І порівняю ці цифри з потугами наповнити діряву казну за допомогою кувалди. Кувалда — предмет простий з усіх боків. Коштує копійки. І користі від неї — тільки рвані діри та вм’ятини.