Цифровий суверенітет у ЄС — реальність далека від очікувань

Досягнення цифрового суверенітету залишається одним із головних напрямів розвитку ІТ у Євросоюзі. Єврокомісія та уряди окремих країн ЄС послідовно вживають заходів у цьому напрямі. Однак нове дослідження компанії xorlab засвідчило: попри усвідомлення багатьма небезпеки цифрової залежності, реальних заходів для виправлення ситуації вживають далеко не всі.

Де мої дані? Хто ж його знає!

У дослідженні під назвою «Digital Sovereignty Report 2026» взяли участь сто керівників служб ІТ-безпеки (CISO), які представляють європейські компанії різного масштабу та сфер діяльності. Перший несподіваний висновок: 89% опитаних вважають цифровий суверенітет важливим або навіть найважливішим чинником, проте лише 46% респондентів повідомили про активну роботу над реалізацією цього підходу.

Коли йдеться про конкретні заходи, майже всі респонденти наголошують на важливості захисту даних і дотримання нормативних вимог, зокрема GDPR. Натомість лише 16% говорять про важливість вибору місця розміщення ІТ-інфраструктури. Це тим дивніше, адже ті самі люди — 99 зі 100 опитаних — усвідомлюють небезпеку обмежень, пов'язаних із геополітичними конфліктами або санкціями. Водночас 96% компаній користуються послугами щонайменше одного постачальника зі США. Ба більше, частка американських хмарних операторів на ринку хмарних сервісів ЄС сягає 63%.

На запитання про можливий вплив відключення американських сервісів на їхній бізнес 58% респондентів відповіли: це призвело б до значних збоїв у роботі. Майже 40% компаній уникають певних американських постачальників, однак повністю відмовлятися від них не планують. Найважливішим чинником залишається можливість змінити постачальника послуг і перенести дані — про це заявили 84% респондентів.

Показово й те, що лише кожен третій опитаний європейський CISO зміг упевнено сказати, де обробляються найважливіші дані компанії. Складні хмарні архітектури, багаторівневі структури обслуговування та міжнародні зв'язки з постачальниками істотно знижують прозорість процесів обробки й зберігання даних. Навіть офіційні правила не завжди забезпечують достатній рівень безпеки: переважна більшість компаній (69%) визнали, що протягом останнього року порушували формальні вимоги до суверенітету даних, коли цього потребували поточні обставини.

Що це означає для наших реалій? Бізнес як у ЄС, так і в Україні переймається насамперед зароблянням грошей і дотриманням нормативних вимог, нерідко формальним. Це цілком природно. Водночас цифровий суверенітет — стратегічне питання, важливість якого по-справжньому усвідомлюють лише на рівні державного управління. Тому, схоже, єдиний спосіб забезпечити справжню цифрову незалежність — встановити чіткі та прозорі законодавчі вимоги до розміщення даних та ІТ-інфраструктури компаній у межах національної юрисдикції.