Десять років із життя De Novo. Пролог до історії дивовижних метаморфоз

Тоді світова ІТ-спільнота стежила за думками лідерів HP, IBM та Oracle, а не Google, Apple і Facebook. А вислови на кшталт “лайк” або «бан» нічого не значили для мільярдів людей. Смартфони я бачив кілька разів у руках рідкісних любителів дорогих іграшок. Криптопсихозу не було. І тотальних кібератак теж.

Був час, коли, згадуючи український ІТ-ринок, мали на увазі дистриб’юторів і системних інтеграторів, а не розробників. І нікому на думку не спадало сперечатися, скільки насправді в країні залишилося жителів. Хутин ще не був таким Путлом і не було військового збору. Інша епоха була, чесслово...

Минула десятка для нас була дуже складною, повною помилок і ґуль, це місиво з перемог і розчарувань. У 2008 році я придумав слоган Inspired by the Future — «Натхнення майбутнього». Щось таке в голові крутилося — невиразне, але красиве.

Ключовою мотивацією піонерів De Novo була ідея зробити ІТ-компанію, якої ще не було в Україні. Майбутнє, у міру прибуття в нього з минулого, завжди виявлялося зовсім не таким, яким бачилося тоді, у момент старту.

Особисто для мене це десятирічна історія про дивовижну метаморфозу людей і придуманої ними компанії, про наш перехід зі звичного й зрозумілого статусу системного інтегратора/консультанта в стан провідного оператора послуг ЦОД і Хмар України. Про те, що майбутнє робити набагато складніше, ніж про нього мріяти й базікати. І що все зрештою залежить від нас самих. І ще багато про що ця історія.

За десять років через компанію пройшло без малого 300 людей. Кожен залишив свій слід. Хтось лише злегка черкнув по ній, хтось став її невід’ємною частиною, а хтось просто залишив велику вм’ятину. Але саме завдяки всім цим людям ми стали тими, ким є сьогодні, — і в хорошому, і в поганому сенсах. За що всім велике спасибі.

Як святкуватимемо ювілей, ще незрозуміло. А поки для розігріву публіки я вирішив написати десять текстів — по одній штуці на кожен рік життя нашої славної лавки.

Як і будь-який недосвідчений мемуарист, я просто зобов’язаний бути дуже суб’єктивним, упередженим, усе переплутати. Тому не обіцяю живописати всі події та учасників такими, якими вони були насправді.

Заздалегідь прошу вибачення за те, що не озвучу імена більшості героїв нашої історії. З мемуаристами це трапляється часто-густо.

Сподіваюся, у мене вистачить пороху писати по одному тексту раз на 2–3 тижні.

P.S. Кажуть, Сталін, переглянувши фільму «Ленін у Жовтні», пихнув люлькою і пробурмотів: «Нэ так эта всо било, нэ так…»

Джерело - Facebook