В Україні стартапи — це радше данина моді, хобі захоплених людей — глава De Novo

У попередніх інтерв’ю, оцінюючи ситуацію в Україні, Ви прогнозували, що попереду боротьба двох форматів: нового і старого. Причому говорили це з песимістичним настроєм. Сьогодні Ваша думка змінилася? Як Ви зараз оцінюєте ситуацію в країні?

Я думаю, що говорити про всю країну не варто. Дуже важко бути оригінальним. На мій погляд, у нас багато що розвивається неправильно. Але ставати в довгу чергу тих, хто критикує...

А Ви покритикуйте...

Що критикувати? З точки зору ІТ-індустрії, у якій я орієнтуюся краще, ніж в інших секторах економіки, наша країна відстала. Розвинені ринки Західної та Східної Європи, Північної Америки, а тепер уже й Південної, обганяють нас семимильними кроками. Моя недавня поїздка на конференцію Microsoft у Сіетлі підтвердила той факт, що ми живемо в різних технологічних укладах. Це викликає в мене неприємне відчуття. Якісь тенденції від них проникають до нас, але не домінують, не визначають хід життя економіки країни. І цей розрив увесь час збільшується. Ми якось розвиваємося, вони розвиваються ще швидше, і через різні швидкості руху розрив постійно збільшується.

Що стало підставою для такого висновку?

Просунуті компанії сьогодні вже навіть не говорять про зміну в організації ІТ-компоненти підприємства для підвищення ефективності та швидкості роботи. Зараз ідеться вже про перегляд базових моделей бізнесу. Наприклад, компанія Rolls-Royce замість продажу авіадвигунів починає продавати години роботи цих двигунів у літаках. Тобто користувач літака — авіакомпанія — платить Rolls-Royce доти, доки працює двигун. Усе!

Це фундаментальний зсув практично всього. За допомогою онлайн-меню ресторани виграють битву за клієнта, тому що краще знають його потреби. Просунуті ресторани виловлюють клієнта в соціальній мережі й приводять до себе частіше та швидше, ніж сусідні забігайлівки. Відбувається зміщення самої парадигми ведення бізнесу. У США ця тенденція дуже яскраво помітна. Бізнес починає по-іншому взаємодіяти з партнерами та клієнтами. І ІТ у цьому процесі, звісно, є ключовим інструментом. У нашій країні поки немає навіть натяку на цей тренд. Якщо щось і відбувається, то в мікроскопічних дозах — на рівні стартапів.

Який вплив стартапи мають на економіку нашої країни? Жодного. В Україні стартапи — це радше данина моді, хобі захоплених людей. Хтось вигадав якусь цікаву штуку — чудово. Але виникає питання: скільки він заробив грошей і скільки людей цим скористалися? Відповіді зазвичай невідомі. Переважно економіка й уклад країни відсотків на 80 залишилися попередніми. І це відставання виглядає загрозливо. Сьогодні не важливо, скільки в тебе комп’ютерів і програмістів. Зміни на Заході відбуваються дуже швидко, ми просто за ними не встигаємо. Якщо найближчим часом нічого кардинально не зміниться, ми можемо опинитися певною сировинною неспокійною плямою на краю Ойкумени.

Невже не відбувається нічого позитивного?

Звісно, попри три важкі роки, позитивні зрушення в ІТ-індустрії є. У 2016 році ринок, схоже, досяг дна у своєму падінні й пішов у зростання. Нещодавно компанія IDC презентувала звіт щодо ІТ-ринку України. Згідно з цими даними, ємність внутрішнього ІТ-ринку становила трохи менше ніж $1,1 млрд, без урахування телефонів і смартфонів. У 2015 році він був менше ніж $900 млн. Звісно, до докризових показників 2008 року в $4 млрд нам нескінченно далеко, але з дна потроху почали вибиратися.

Цьому сприяло пожвавлення в економіці?

Так, звісно.

А які сегменти ринку вплинули на це зростання?

Я б виділив кілька сегментів змін.

Перше — пішла ціла плеяда старих ІТ-компаній хвилі початку 2000-х. Їх просто немає. Те, що залишилося, не відіграє великої ролі на ринку. Зміни торкнулися системних інтеграторів, профілів дистриб’юторів, товарних рядів тощо. З’явилося багато нових компаній. Ландшафт змінився якщо не до невпізнаваності, то оновився відсотків на 50 точно.

Друге. Проаналізувавши статистику кількох попередніх років, можна говорити про те, що «хмари» й дата-центри виглядають, у принципі, позитивно. У передвоєнний 2013 рік серверів і систем зберігання даних продавалося приблизно на $170–180 млн, а «хмар» і послуг дата-центрів — приблизно на $25 млн. Із цих грошей $19 млн належали дата-центрам, а решта — «хмарам». Минуло три роки. Сегмент серверів і систем зберігання просів більш ніж утричі й становить $50–55 млн на рік. А «хмари» й дата-центри показують ту саму цифру — $25 млн. Але тепер співвідношення становить $12/13 млн. Тобто «хмари» з’їдають величезний сегмент ринку, який фактично існував 20 років. Ринок зменшується, пропорції всередині деяких сегментів змінюються кардинально. Та й сам ринок став виглядати по-іншому.

Про які пропорції йдеться?

Основні гравці в сегменті хмари — Amazon, Google, Microsoft — другий рік поспіль рапортують про подвоєння доходів. Вони зростають величезними темпами, їхня обчислювальна база — десятки мільярдів доларів. Видно, що хвиля трансформації, яка накрила західні ринки, зараз увійшла в промислову фазу, і великі замовники корпоративного класу почали масово мігрувати у «хмари». У цій сфері багатьом українським підприємствам дуже важко, якщо не неможливо, адаптуватися. Про що, наприклад, завод ім. Антонова може поговорити з компанією Rolls-Royce? Мені складно уявити, що наші підприємства купуватимуть робочі години двигуна. Як це провести через бухгалтерію? Як пояснити закупівельнику, директору з господарської частини? Тут, на мій погляд, технологічний розлом між нами збільшується. Хоча, повторю, і Україна зараз виглядає не так уже погано, як виглядала три роки тому.

Послуги компанії De Novo більше орієнтувалися на банківський сектор. Як змінилася ситуація з огляду на те, що відбувається в цій сфері? Які сегменти тепер приносять дохід? На прикладі Вашого бізнесу ж можна простежити й ситуацію загалом по галузях економіки.

Дуже хороше питання. Трансформація нашого клієнтського портфеля зараз є одним із важливих дискусійних питань усередині компанії. За три роки дуже сильно змінився профіль нашого споживача. Ми стали, по суті, працювати з іншими компаніями. Кілька років тому левову частку доходу ми заробляли на банках. Сьогодні банки, як і раніше, залишаються дуже важливим елементом нашого клієнтського портфеля, але нині їхня частка в нашому доході становить близько 50%. Така ситуація відображає загальну картину в країні.

Я б сказав, що з точки зору ІТ у нас є три України: жахлива, страшна, крива й коса держава Україна, Україна офшорна та Україна комерційна. Говорячи про офшор, я маю на увазі аутсорсингові компанії та програмістів, які, мабуть, є найбільш високооплачуваними фахівцями в країні. Мені іноді здається, що вони взагалі не здогадуються про існування держави Україна. Вони живуть у своєму світі, працюють у красивих сучасних офісах, вільно говорять англійською, чудово заробляють. Є Україна комерційна, яка зосереджена переважно в містах-мільйонниках. Наші клієнти якраз із третьої України — middle-up компанії — прибуткові, стійкі, такі, що формують нову генерацію бізнесу.

У якій сфері вони працюють? Чому таких компаній стає більше?

Вони працюють у різних сферах і значно ближчі до образу західного споживача, ніж держава Україна. Їхня логіка — працювати ефективно, економити гроші, швидко змінюватися, страхувати ризики. Вони платять хороші зарплати, не ті, які показує Держкомстат. Їхніх співробітників ми бачимо в ресторанах і магазинах. Виходить, що частина країни, у принципі, живе незалежно від держави. Якби ще ця держава їм не заважала, вони взагалі були б щасливі. І замовників такого типу ми бачимо в найрізноманітніших галузях: страхування, аграрна сфера, онлайн-торгівля, медицина, харчова промисловість, розробники ПЗ. Навіть деякі банки демонструють новий стиль поведінки.

Але держава якраз і любить таких людей чіпати.

Так. У цьому й проблема. І тут потрібно повернутися до питання «хмар». Саме вони дали те, чого раніше не було, — можливість, як мінімум, віртуально виїхати з країни. Раніше це було неможливо, а тепер є всі можливості. Це й визначає трагедію, що відбувається в нашій індустрії зараз, — масовий відтік корпоративних систем, застосунків, даних на Захід. Причиною всього цього є держава. Скриплячи серцем, я змушений визнати від імені національних операторів, що ми вже програємо ринок закордонним майданчикам. Ми, як і раніше, ближчі до клієнта й дешевші за західних провайдерів, але все одно страх і можливість уникнути ризиків штовхають компанії до виходу.

Від Вас ідуть великі клієнти?

Так, буває. У нас був великий клієнт в енергетиці, він мігрував до Німеччини, думаю, назавжди. Також і великий металургійний холдинг теж практично пішов до Німеччини.

Попри те, що там дорожче?

Так. Річ не в грошах, а в спокої, у захисті від ризиків. Людина завжди йтиме від тиску, щойно виникає така можливість. І це точка, де різні України перетинаються.

Давайте повернемося до сегментів економіки на прикладі Вашого клієнтського портфеля. Які з них зараз ожили?

Наш ЦОД для банків, як і раніше, продовжує залишатися найбільшим майданчиком. При цьому в «хмарі» банки роблять лише 16–18% доходу. Усі інші компанії — з різних сфер.

За останній час яких компаній стало більше?

Дуже добре зростають онлайнові проєкти, є таке слово web-born, народжені в мережі. Це компанії, у яких основний бізнес в інтернеті: інтернет-магазини, онлайн-майданчики, Prozorro той самий — класичний web-born. Такі компанії займають дедалі більшу частку. Загалом усі сегменти індустрії, у яких інформаційні системи впливають на бізнес, у нас тією чи іншою мірою представлені. Це, як мені здається, та здорова частина України, яка сьогодні, попри все, живе, розвивається і навіть зростає. При цьому розробники ПЗ майже не користуються українськими «хмарами», вони орієнтовані на західні майданчики. Це для української економіки вже втрачений сегмент. Якщо підбити невеликий підсумок, то в приватному секторі застосування нових моделей ведення бізнесу має більше поширення, ніж у державі.

Давайте перейдемо до держави та Вашої взаємодії з нею. Ви почали тісніше співпрацювати з державними відомствами?

Особливо тісної співпраці немає. Ми продовжуємо обслуговувати систему ProZorro. А загалом я не можу сказати, що ми досягли успіху в цьому питанні. Хоча за останні два роки було витрачено дуже багато сил. Держава — неоднорідна. Є держпідприємства, бюджетні організації, муніципальні органи влади, силовики. Але загалом, з точки зору ІТ, ситуація в державі така: багато державних менеджерів не хочуть визнавати очевидного — настав інший час. Та модель, яка раніше працювала, більше не працює. Але вони продовжують чіплятися за старі регламенти, які вже нікому не потрібні й не становлять жодної цінності.

Відбувається дуже сильне зіткнення нового і старого. На жаль, старі підходи повернули частину своїх позицій. Волонтери, як хвиля, накотили на берег і відкотили. Так, старе обладнання поміняли на нове, докупили ліцензій, але загальний вигляд інформаційних систем нічим не відрізняється від 90-х або початку 2000-х. І вони дають збій. Чому це стає більш видимим?

Саме прихід нових електронних сервісів — декларації, реєстри, сервіси для громадян або бізнесу — розкрив внутрішню кухню, яка раніше була закритою. Якщо щось відбувалося, усе «спускалося на гальмах», адже все одно доводилося стояти з папірцем у коридорі. Тепер же вся картинка проглядається. З одного боку, зростають публічні навантаження від споживачів, з іншого — питання кібербезпеки виходять на перший план. Державні системи атакують, а їхні моделі виробництва й споживання ІТ-сервісів не витримують жодної критики. Але люди не хочуть визнати очевидного — це не працює.

Який вихід Ви бачите з цієї ситуації, особливо в розрізі кібербезпеки й того факту, що це не український, а радше загальносвітовий тренд?

Я думаю, що за рівнем розвитку ІТ-систем ми перебуваємо на одному з останніх місць у світі, у всякому разі в його розвиненій частині. Привабливість України в тому, що нам у багатьох речах думати не треба, ми можемо копіювати готові моделі, усе вже зроблено до нас. І десятки країн використовують найрізноманітніші види захисту, можна вибрати й впровадити будь-яке рішення. Але це вступає в суперечність з абсолютно замшілою системою законодавства. Не закони заради суспільства, а суспільство заради законів. Ці закони не відповідають жодним сучасним викликам.

На мій погляд, є кілька ключів до радикального поліпшення української ситуації в питаннях, пов’язаних із кіберзахистом. Перше: необхідно дати можливість у рази швидше ухвалювати і, найголовніше, реалізовувати рішення. Спираючись на наявні процедури й закони, зміна відбувається через два роки, а не через два місяці. А краще — через два тижні. Друге: величезна кількість внутрішніх регламентів і стандартів, що визначають правила побудови інформаційних систем у держсекторі, застаріли безнадійно й назавжди. Це непереборна перешкода для новаторів сьогодні. Усе це старе треба змінювати, і швидко. Третє: я регулярно бачу, що категоріями загальної архітектури «ІТ-ландшафту» державні органи практично не оперують і не мислять. Інформація та дані — це єдина тканина, суцільне полотно. Навіть клаптикову ковдру шиє одна бабуся, у якої архітектура майбутнього виробу є в голові. І гроші, звісно. Будь-який тип безпеки коштує дорого. Це доведено на практиці.

І так, Ви маєте рацію, з питаннями кібербезпеки зараз зіткнулася вся планета.

Чому саме зараз усе так активізувалося?

Хакери розвиваються постійно. Технологічно стало можливим робити те, що раніше складно було уявити. Динаміка розвитку замків іде паралельно з динамікою розвитку систем зламів. Це вічна технологічна гонка.

А як ми на це відповідаємо? Коли всі біжать в один бік, ми чомусь біжимо зовсім в інший. У нас якісь постанови РНБО, внутрішні регламентні документи. Але хакеру на це начхати. Його не цікавлять твої закони. Наша законодавча база не відповідає моменту, тому зламуватимуть і далі. І в такій ситуації, як не дивно, найкращим захистом України є архаїчність ІТ-систем. Якщо немає можливості швидко модернізувати країну, краще залишатися архаїчною. Тоді тебе можна буде взяти тільки за допомогою кувалди. А за нинішнього стану речей інформаційні системи як ламали, так і ламатимуть.

Поки ми роками обговорюємо законопроєкти в різних читаннях, світ не стоїть на місці, вони вже щось інше придумують і реалізують. Ми відставатимемо постійно. Тому що наша проблема ще глибша — в Україні відсутній навіть начерк ескізу стратегії розвитку ІТ і необхідності ІТ у країні. Тому коли я чую, як прем’єр-міністр або президент говорять, що ІТ — це наша пріоритетна галузь, то не вірю в те, що вони розуміють і усвідомлюють те, про що говорять. У діях їхні слова не знаходять жодного відображення. Поки не буде дій, ситуація не зміниться. Можна купити найдорожче обладнання, але більша частина програмного забезпечення застаріла й має багато дір. На жаль, модернізацією ПЗ ніхто системно не займається. Тому в державному секторі ІТ-компонента виглядатиме убого ще дуже довго.

Якщо говорити про нашу компанію, то наше прагнення налагодити співпрацю з державою поступово згасає. Ми проявляли активний інтерес, але не отримали зворотного зв’язку. У підсумку наш оборот із держорганами — не більше ніж 1% від загального обороту. Це співпраця на рівні похибки.

Загалом, якщо резюмувати підсумки року в галузі, то можна сказати, що зміни відбуваються, але недостатньо швидко. Можна було б не звертати уваги на державу, але, на жаль, вона часто стукає у двері — добрий день, ми по вас.

Можливо, Ви зробите якісь прогнози на поточний рік. Що чекає Вашу компанію? Що чекає галузь?

Що стосується нашої компанії, то зараз вона увійшла в турбулентну зону трансформації. Ми почали перебудову практично всієї компанії, якій нещодавно виповнилося дев’ять років. Ми бачимо, що з дитячих штанців ми вже виросли. І те, що раніше було добре, тепер уже недостатньо. Нам доведеться багато чого навчитися, і відбутися «косметичним ремонтом» не вийде. Наприклад, змінився клієнтський портфель, наш маркетинг не відповідає новому споживачу. Міняєш маркетинг — підтягуються продажі й так далі. Щоб відповідати новим віянням часу, потрібно модернізувати все синхронно. Думаю, мінімум рік буде ненудно, але зате дуже позитивно. Єдине, що залишиться незмінним, — наш локомотив — хмарні сервіси.

Плюс до цього ми запускаємо другу чергу центру обробки даних, який певний час був у замороженому стані. У тій самій будівлі, що й основний дата-центр, ми виведемо на ринок 170 стійок нового ЦОД, де розміщуватимуться середні та малі компанії. Якщо все піде за планом, то об’єкт планується здати в експлуатацію в першому кварталі наступного року. Попри загальну ситуацію в країні й на нашому ринку, ми з оптимізмом дивимося в майбутнє, тому що в нашій країні є потенціал і явні задатки для розвитку.

Крім зовнішніх напрямів, у нас є величезний обсяг внутрішніх робіт, пов’язаний з R&D нових хмарних сервісів. На початку промислової експлуатації хмари виникає велика кількість побічних, часто загрозливих ефектів: інтеграція, міграція, передання в управління якихось елементів інформаційних систем, які здаються неважливими і їх можна віддавати, технологія intercloud, яка стає можливою. Усіма цими сервісами ми інтенсивно займаємося.

Який відсоток доходу зараз приносить хмарний бізнес?

За підсумками минулого року близько 30%. Цього року, думаю, побачимо 40%. Якщо динаміка збережеться, у 2018 році понад половина наших доходів припадатиме на хмару.

Який Ваш прогноз загалом щодо ІТ-ринку?

За підсумками 2016 року було зростання близько 20%. Щоправда, основний внесок у справу зростання зробили комп’ютери, планшети та інші персональні пристрої, тобто споживчий сегмент. На цей рік більшість експертів дають досить оптимістичні прогнози. Мені здається, індекс ділової активності в Україні зростає. Економіка сяк-так, але починає прокручувати свої шестерні. Як це дивно не звучить, але країна адаптувалася до стану війни й починає працювати на нових рейках. У зв’язку з цим і ІТ-ринок піде в зростання. Зараз складно говорити про якісь конкретні цифри, але мені здається, що по хмарі ми виростемо відсотків на 20.

Загалом рік, думаю, буде позитивним для більшості підприємств. Особливо для тих, хто перейде на нові моделі бізнесу. Для тих, хто не перейде, ситуація виявиться більш драматичною. Трансформація, яка почалася три роки тому, продовжиться.

Величезний ризик для вітчизняних споживачів — програш локальних операторів у конкурентній боротьбі глобальним гравцям. Тут виникне несумісність старих підходів із новими трендами. Коли компанії не зможуть купувати інформаційні системи, тому що ринок пропонуватиме їм тільки сервіси. Через п’ять років купити собі під ключ програмні системи взагалі буде не можна. До цього наш споживач поки точно не готовий. Але така світова тенденція. Західний світ уже увійшов у смак сервісів і дороги назад немає.

Я думаю, що динаміка змін у країні буде досить високою і супроводжуватиметься зростанням конкуренції. По-перше, тому що нові гравці постійно виходять на ринок, а по-друге, тому що в нас, як і раніше, дуже мало грошей. Ми залишаємося бідною країною, і боротьба за ці гроші додаватиме драматизму в ситуацію.

Ну і останнє, що, як мені здається, відбуватиметься, — загострення боротьби на ринку праці, що пов’язано з двома факторами: перший — зростаючий спад населення, другий — відтік в інші країни. Конкуренція за фахівців, які залишилися в країні, серед українських роботодавців загострюватиметься. За фактора бідного ринку компаніям ще потрібно буде боротися за персонал, який уміє працювати. Якщо ми програємо і на ринку праці, економіка буде під загрозою.

Підготовка фахівця потребує маси часу й коштів. Щойно він виходить на потрібний рівень, виїжджає і приносить свої компетенції в інші країни. Є тільки одна можливість це призупинити — вирівняти доходи. Поки в Польщі отримують удвічі більше, ніж у нас. Фахівці, особливо молоді, виїжджатимуть. І це, я переконаний, є величезним викликом для нашої країни. Хоча іноді мені здається, що держава не розуміє елементарного — скоро нікому буде працювати, а значить, і керувати буде ніким. Країни не стане, якщо триватиме так, як відбувається зараз.

Джерело - https://delo.ua/business/ageev-denovo-330931/