Cloud First у Великій Британії. Як створюють хмару в інших країнах. Частина перша
2020-02-04
Шлях Великої Британії в процесі розроблення та впровадження державної ІКТ-стратегії, ключову роль у якій відіграли хмарні технології.
Восени минулого року я опублікував кілька текстів, присвячених опису концепції Cloud First. За час, що минув відтоді, було виконано непогану роботу. Український варіант хмарної концепції був презентований міністру цифрової трансформації. Робоча група створила законопроєкт №2655 «Про хмарні обчислення», переданий наприкінці року на розгляд до профільного комітету Верховної Ради.
Підсумки 2019 року та прогнози на 2020-й виглядають цілком райдужно для хмарного ком’юніті України. І все ж ми рухаємося неприпустимо повільно, відставання української держави від ЄС і США радше зростає, ніж зменшується. Неповороткість та архаїчність нашої державної машини в рази знижує можливий потенціал зростання ринку хмарних сервісів, а окремі успіхи все ще виглядають відхиленням від загальної сонної норми. Декларації про готовність усе змінити поки залишаються звуком, але не переходять у справу.
Новий набір статей буде присвячений опису досвіду розвинених країн у реалізації національних стратегій Cloud First. Позаздрімо тому, як люди вміють працювати. Почнемо з Великої Британії.
Держава у хмарі. Стратегія Туманного Альбіону
Сплеск інтересу до застосування хмарних технологій у державному управлінні був зафіксований у розвинених країнах Західного світу десь наприкінці 2000-х. Складно сказати, хто став ініціатором цього процесу, але те, що дуже близькі ініціативи були запущені в різних частинах земної кулі майже синхронно, — це факт. Очевидно, просто назріла така потреба, і у світі, де інформація поширюється з блискавичною швидкістю, хороші ідеї надзвичайно швидко заповнюють уми.
Власні хмарні стратегії були розроблені у США, Великій Британії, країнах ЄС. Але, попри спільну ідею, підходи й деталі в кожному випадку відрізняються, іноді дуже суттєво. Не можна сказати, який підхід кращий, — кожен із них добрий по-своєму й оптимальний у конкретних умовах: історичних, економічних, бюрократичних зрештою. Але кожен із них вартий окремого розгляду.
У цій статті, поділеній на дві частини, ми розглянемо шлях, пройдений Великою Британією в процесі розроблення та впровадження державної ІКТ-стратегії, ключову роль у якій відіграли хмарні технології.
Усе почалося з концепції
На межі першого та другого десятиліть XXI століття уряд Великої Британії, або, як його називають у країні, Her Majesty’s Government, зіткнувся з новим завданням, дуже характерним для нашого часу.
Річ у тім, що за тривалий час активного впровадження ІТ у державному секторі країни накопичився парк різнорідних рішень — свій у кожному міністерстві та департаменті. Звісно, колись вони були цілком ефективними, але з часом перетворилися радше на тягар, ніж на двигун прогресу. Усе це вимагало обслуговування, оновлення, підтримки і, як наслідок, гігантських асигнувань із бюджетів усіх рівнів.
Більше того, спеціальне дослідження, проведене на замовлення Уряду Великої Британії у 2010–2011 роках, показало, що в багатьох випадках ресурси власних ІТ-платформ у державних структурах використовуються в найкращому разі на 10%. Тож питання різкого підвищення ККД стало одним із ключових, оскільки витрачати кошти платників податків настільки безглуздо визнали неприпустимим марнотратством. Інші статистичні дані чітко вказували ще на один неприємний момент: за наявної моделі великих комплексних закупівель ІКТ у державному секторі середня тривалість проєкту становить понад два роки. А що-що, а гроші й час рахувати на Заході вміють, тому в певний момент постало питання: «А чи не можна зробити краще й дешевше?»
Спеціальне дослідження, проведене на замовлення Уряду Великої Британії у 2010–2011 роках, показало, що в багатьох випадках ресурси власних ІТ-платформ у державних структурах використовуються в найкращому разі на 10%.
Британські чиновники у своїй масі навряд чи мають особливо прогресивні погляди або підвищену ініціативність. Просто в певний момент стало зрозуміло, що швидкість впровадження інновацій, необхідна для динамічного розвитку країни, настільки зросла, що чинний підхід, прив’язаний до локальних ІТ-систем, не здатний забезпечити потрібні темпи зростання.
Загалом проблема назріла, і потрібно було щось вирішувати. Такий історичний фон став стимулом для розроблення та публікації у 2011 році найважливішого документа — Government ICT Strategy («Державна ІКТ-стратегія») і Government Cloud Strategy («Державна хмарна стратегія») як його складової. Надалі цей документ багаторазово доповнювали й коригували, але магістральний курс на хмарні технології залишається незмінним уже майже десять років.
G-Cloud — хмара для держави
Державна стратегія розвитку будь-чого в такій педантичній країні, як Велика Британія, — це завжди сотні сторінок щільного тексту. Щоб не загрузнути в деталях Government Cloud Strategy, спершу зупинимося на основних моментах, а потім дещо поглибимо їх розуміння в наступних розділах.
Головне, що британські чиновники зрозуміли для себе на самому старті проєкту: G-Cloud — це не просто ще один вид спільно використовуваної ІТ-інфраструктури або певний набір сервісів. Державна хмара — це постійний ітеративний процес, на кожному кроці якого з’являються нові функціональні можливості та усуваються помилки попередніх етапів.
Другим важливим концептуальним моментом стало те, що хмара мала докорінно змінити модель закупівлі та експлуатації ІКТ у державному секторі країни. У цьому випадку одну з переваг бачили в тому, щоб перейти від дорогих спеціалізованих обчислювальних систем, застосунків і платформ, які на той момент працювали в державних структурах, до моделі використання недорогих стандартизованих і взаємозамінних сервісів.
Державна хмара — це постійний ітеративний процес, на кожному кроці якого з’являються нові функціональні можливості та усуваються помилки попередніх етапів.
Досягати поставленої мети вирішили двома шляхами. З одного боку, потрібно було консолідувати державні дата-центри, зокрема за рахунок переведення частини потужностей на комерційні майданчики, а з іншого — активно використовувати хмарні обчислення всюди, де це можливо й виправдано, тобто реалізувати гасло Cloud First.
При цьому розробники національної стратегії чітко усвідомлювали різницю між такими поняттями, як «державна хмара» та «хмара, що належить державі». У першому випадку замовники — міністерства й департаменти країни, а також її окремих регіонів — отримують у своє розпорядження суворо необхідні обсяги ІТ-ресурсів за конкурентними ринковими цінами, замовляючи їх у довірених комерційних операторів. Друга концепція — це величезні фінансові й часові витрати з непередбачуваним результатом. Цим шляхом іде, наприклад, Росія, де побудова державних ІТ-інфраструктур є зручним способом поцупити бюджетні гроші.
Як було зазначено в одному з пунктів Government Cloud Strategy: «використання хмарних обчислень означає зміну культури державного управління у сфері прийняття та адаптації рішень».
Водночас автори документа відзначили той факт, що, хоча уряд і підтримує принцип Cloud First, не в усіх випадках застосування хмар стане можливим. І хоча це справді так — низка інформаційних підсистем має стратегічний характер і не може бути передана на сторонні майданчики в жодному вигляді, — на практиці таких підсистем зовсім небагато.
Хмарні послуги — як на вітрині
Про G-Cloud було написано багато правильних слів: державна хмара має бути швидкою та зручною у використанні, але водночас максимально відмовостійкою; достатньо відкритою, але разом із тим всебічно захищеною; багатофункціональною, але добре контрольованою з боку власника даних. Загалом ідея G-Cloud поєднувала найкраще, що було на ринку. Але, щоб отримати все це на практиці, розробники хмарної концепції пішли на не зовсім стандартний крок, розробивши спеціалізований інтернет-майданчик для вибору послуг і застосунків.
Було створено онлайн-портал, на якому, з одного боку, свої застосунки та сервіси пропонують комерційні оператори з числа компаній, що відповідають жорстким вимогам для роботи з державним сектором, а з іншого — там присутні самі державні структури, які вибирають оптимальну пропозицію з великої кількості доступних хмарних рішень. У результаті оператори отримують шанс на хороший проєкт, а споживачі — міністерства й відомства — можуть придбати найкращі послуги за оптимальною ринковою ціною. Таким чином відбувається ніби нескінченний «сліпий» тендер, коли замовник може вибирати з багатьох варіантів, не афішуючи до певного часу свої наміри та наявний бюджет.
У результаті оператори отримують шанс на хороший проєкт, а споживачі — міністерства й відомства — можуть придбати найкращі послуги за оптимальною ринковою ціною.
Таким чином ідея Cloud First у британському виконанні є класичним прикладом ефективного державно-приватного партнерства з чітким розподілом зон відповідальності, у межах якого комерційні компанії пропонують сервіси, а офіційні структури відповідають за встановлення правил гри, акредитацію учасників, загальну безпеку та стратегічне управління процесом.
У другій частині статті: перехід від теорії до практики. Метрики ефективності. Гроші з хмар.