Максим Агєєв, De Novo: «Якість сервісу — те, що завжди відрізнятиме нас від будь-якого віддаленого оператора»
2016-05-13
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Максимом Агєєвим, генеральним директором De Novo. Зокрема поговоримо про те, які трансформації компанія переживає сьогодні.
De Novo особливого представлення не потребує. Компанія вже досить міцно посіла одне з провідних місць на українському ринку хмарних послуг. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Максимом Агєєвим, генеральним директором De Novo. А нашу розмову ми почали з питання про те, які трансформації компанія переживає сьогодні і які зміни відбулися за минулі три роки.
Трансформація компанії з одного стану в інший — це досить складний і важко програмований процес. І, припустімо, три роки тому, на початку 2013 року, ми вважали себе системним інтегратором, у якого хмарний сервіс — це радше просто такий собі бантик на піджаку. І тоді вперше я придумав словосполучення «гібридний оператор», ще не було гібридної війни, але вже були гібридні хмари, і намагався наповнити його змістом. Нічого особливого тоді не виходило.
Однак через два роки з’ясувалося, що ми стали досить стійким оператором хмарних сервісів і вже ЦОД, з такою «примхою», як системна інтеграція, перетворилися на той самий бантик на піджаку. Ось цей швидкий і сьогодні вже очевидний та драматичний злам ринку дуже сильно нам допоміг. Криза внесла прямо-таки скальпелем, безжально і швидко, свої корективи. Сьогодні я вже зрозумів, принаймні для себе, що ж таке «гібридний оператор».
І як же це можна визначити?
Практика De Novo показала, що хмари — це не швидко, не дешево і не просто. Це зовсім не те, про що заявляє більшість тих, хто виступає на конференціях і різних форумах. Міграція в хмару, трансформація зі старого стану в новий — непроста ризикована річ, особливо якщо йдеться про корпоративні інфраструктури та застосунки. І сама лише наявність працюючого гіпервізора, платного або безкоштовного, ще не означає, що ти як оператор здатен підтримати клієнта. Тобто потрібна додана вартість, створювана компетенцією консультантів. Фахівцями, які мають, не розплескавши й нічого не поламавши дорогою, плавно перенести працюючі застосунки в хмару.
А іноді йдеться про десятки тисяч користувачів, які не повинні помітити цього перенесення. І все це потрібно зробити так, щоб противники нового не звільнили і не розіп’яли, як сакральну жертву, ІТ-директора. Ось ця додана вартість, створювана людьми, на додачу до обчислювальних ресурсів хмари або до інженерних ресурсів ЦОД, і робить нас гібридним оператором. Тобто ми являємо собою не портал, як, наприклад, Amazon для замовника у 99 випадках зі ста. Ми прийняли іншу концепцію: як говорили раніше, ми — портал із людським обличчям, із людською мовою, який адаптує проблеми й специфіку великих корпоративних інфраструктур, що є головним болем ІТ-директора. У цьому наша конкурентна перевага.
І все-таки, у чому «гібридність»?
На сьогодні у світі існує величезна кількість хмарних платформ. Якщо в тебе є кредитна картка, ти можеш орендувати обчислювальні ресурси протягом 30 секунд або хвилини-двох. Чи означає це, що, працюючи ІТ-директором, ти здатен перенести туди, наприклад, корпоративну платформу ERP або пошту? Ти просто не знаєш, що з цим робити. Ба більше, можна безкінечно перелічувати, що тебе чекає на шляху міграції в хмару і які є ризики. Це акуратно приховує більшість операторів. Ми побачили в цьому величезний бар’єр, що стоїть на шляху розвитку ринку. І вирішили, що нам простіше й дешевше надати замовникам консультаційну підтримку фахівців, іноді безкоштовно, ніж розповідати клієнту, що в нього немає досвіду. Таким чином виникла концепція проєктної складової в хмарному сервісі. Це перше. Міграція в хмару — це робота людей, а не машин. Поки ми в De Novo не навчилися робити це автоматично. Думаю, що індустрія ще довго не зможе робити цього за принципом copypaste.
Друга частина виникла у зв’язку з кризою, коли з’ясувалося, що в більшості підприємств просто не було грошей на платежі. І ми побачили, що, використовуючи хмарні ресурси, можемо включати проєктні роботи, а іноді навіть і обладнання, у наш щомісячний платіж. Тобто в нас з’являється фінансовий інструмент. Це є величезною конкурентною перевагою порівняно з будь-якою компанією, яка не може надати замовнику сервер без грошей, оскільки в неї самої ресурсів не вистачає. Хоча відсутність фінресурсів і є ключовою проблемою останніх двох років в Україні, ми можемо собі дозволити відкласти або розподілити виплати на рік, два або три. Це дуже цікава можливість, і це те, що відрізняє нас від багатьох операторів у світі.
Є вже усталена класифікація хмар: публічні, приватні, гібридні. Тому, коли чуєш такі слова, як гібридний оператор, то може виникнути певне розуміння, що це оператор, який забезпечує роботу гібридної хмари в замовника.
Чесно кажучи, не думаю, що наше внутрішнє винайдення такої назви якось приживеться — просто згадав, з чого ми починали два роки тому.
Розповідаючи про нашу стратегію, я згадав дві наші конкурентні переваги. Над третьою ми зараз інтенсивно працюємо. Насправді ми побачили, що гібридна модель хмар стає дедалі популярнішою. Ба більше, я думаю, що така модель домінуватиме з величезним відривом на ринку великих і середніх підприємств в осяжному майбутньому. Поверх цього, у міру розвитку нашої роботи у взаємовідносинах із замовниками, поступово почала виникати концепція Managed Services.
Коли частина інфраструктури працює на нашому майданчику, а частина — на території замовника і є його основним ресурсом, ми цілком можемо за допомогою програмних інструментів і на базі хмарних технологій взяти під контроль управління цією частиною інфраструктури. Як не дивно, у багатьох випадках замовники з України мало чим відрізняються від замовників із більш розвинених країн — інфраструктура в низці випадків стає неминучим злом, з яким потрібно змиритися. Вона вже не так цікавить айтішників, як раніше. Вони почали розуміти, що вся їхня цінність, сила й важелі впливу на бізнес лежать у програмному шарі, у сфері бізнес-логіки.
А інфраструктура — це лише те, що дозволяє всьому цьому програмному забезпеченню працювати. І такі компанії, як De Novo, включили у свою риторику слова: «Хлопче, ще більше сконцентруйся на своєму ПЗ, бізнес-логіці, а все, що стосується обчислювальних “підвалів”, віддай нам. Ми це робимо швидше, краще і дешевше, ніж ти, тому що ми професіонали й працюємо на економіці масштабу».
Зараз ми бачимо тільки перші результати слідування такій концепції і вчимося це робити. Це дуже цікава річ, яка показує, що просто мати віртуалізовані ресурси під управлінням тієї чи іншої програмної платформи зовсім недостатньо, щоб бути успішним хмарним оператором. І з цього року ми досить сильно реформували наші проєктні групи. Ми не звільняли співробітників — просто переводимо наших проєктних фахівців у групи Managed Services, щоб вони могли використовувати хмарні інструменти, продовжувати виконувати свою роботу, але по-іншому. Не інсталювати якусь СЗД або обчислювальну систему на території замовника, як це робить звичайний системний інтегратор, а вирішувати подібне завдання як хмарний оператор.
Тобто, по суті, змінюються певні визначення, а завдання залишаються тими самими? Я маю на увазі, якщо взяти класичного системного інтегратора 10-річної давності.
Мабуть, завдання залишаються тими самими. Місію De Novo на сьогодні, не знаю, що буде через п’ять років, я бачу в тому, щоб бути інфраструктурним оператором. Загалом ми маємо давати опорну інфраструктуру, аналогічну опорній мережі в телекомунікаційних операторів. Ми маємо створювати її в усіх проявах, щоб ІТ-служби замовників могли займатися своєю безпосередньою справою — участю в бізнес-процесах, підвищенням продуктивності праці. І це точно не сервери й не конвергентні мережі. І не тип гіпервізора визначає продуктивність праці офісного працівника або іншого фахівця компанії.
Ми прагнемо взяти цю частину роботи на себе. У цьому сенсі це нове завдання, яке жоден із системних інтеграторів, на мою думку, ніколи не вирішував. Системний інтегратор приходив і продавав замовнику те, що замовник хотів. Навряд чи я можу згадати історії, хоча вони бували і в нас, і в інших компаній, коли ти приходив і змінював свідомість замовника. Так, це євангелізм. А, як правило, якщо замовник хотів сервери певного виробника, він саме їх і отримував. Інтегратор ішов до свого прибутку найпростішим шляхом.
У випадку з оператором виникає інша історія. Ми даємо одразу результат. Ми маємо дати одразу результат. Яким чином ми цього досягаємо, нікого не цікавить.
З одного боку, це ніби спрощує ваше завдання, оскільки ці інструменти у ваших руках.
Тобто можна ефективніше працювати, не озираючись на специфічні вимоги замовника.
Але, з іншого боку, як здається, це підвищує певні ризики?
Так, це теж правильно. Як виявилося, розвитку інформаційних систем, як і решті світу, притаманна дуальність. В обмін на безкінечне постійне спрощення й покращення користувацького інтерфейсу відбувається ускладнення самих технологій. Це пов’язані речі, які не існують одна без одної. І чим простішими й елегантнішими будуть сервіси для споживача, як корпоративного, так і приватного, тим складніше буде інженерним командам підтримувати працездатність, якість, захищеність і масштабованість платформи.
Забезпечувати її функціональність у цілодобовому режимі. Це безкінечний процес розвитку, безкінечна гонка, і De Novo із захопленням у неї включилася. Але це інша модель — не те, що робили системні інтегратори десять років тому. Змінюються пріоритети, сама модель доставки сервісів. І, як з’ясувалося, навчитися цього вельми непросто. Продати сервер набагато простіше — цикл угоди короткий.
А може, проблема в тому, що сервер візуально й матеріально прямо зараз відчутний, а тут продається щось таке, що дасть результати через якийсь час у роботі?
Операторський бізнес — це процесно орієнтована модель. Це «вічний» процес. Наше завдання, в ідеалі, щоб замовник якомога довше споживав наші сервіси й нікуди не йшов. Ми для цього маємо працювати так, щоб у клієнта навіть думки не виникало поміняти нас на іншого оператора. У випадку із сервером, що б не говорили системні інтегратори, основна маса інтересів завжди закінчується переданням накладних. Сервіс і супровід цього обладнання в майбутньому часто були більше головним болем, ніж створенням додаткової доданої вартості.
І я думаю, будь-який ІТ-директор може розповісти сотні історій, як його залишали сам на сам із проблемами, з яких йому доводилося самостійно вибиратися, тому що вони не в межах контракту. Так ось, ми як оператори не можемо собі цього дозволити ніколи, тому що бар’єр входу й бар’єр виходу дуже низький. Ми можемо як легко здобувати клієнта, так і легко його втрачати. І це чинить дуже сильний тиск на пріоритети роботи компанії. Що є більш пріоритетним: якісна робота продавців-переговорників або адміністраторів хмари, які роками мають супроводжувати замовника?
А який у вас пріоритет на цьому етапі?
Нас свого часу дуже сильно зачепила концепція Fanatical Support компанії Rackspace. Ми перебирали можливі конкурентні переваги: чим ми можемо бути сильнішими за будь-якого глобального оператора? Грошима — ні, клієнтською базою — ні, доступом до технологій — ні. І дійшли висновку, що якість сервісу — те, що завжди відрізнятиме нас від будь-якого віддаленого оператора. Тому фанатичний рівень підтримки наших клієнтів — це головна фішка, це просто пріоритет № 1. На догоду йому ми можемо пожертвувати чим завгодно — усіма іншими завданнями, частиною прибутку, задоволеністю продавця, амбіціями архітектора тощо.
Завдання — підтримувати працездатність клієнта на найвищому рівні. І якщо трапляються проблеми, а вони, природно, трапляються, — витратити мінімум часу, 30 хв, 20 хв, 15 хв, ніч із суботи на неділю, новорічну ніч. І виплатити штраф, а понад це бонус за те, що ми все-таки цю проблему допустили. Це, зрештою, формує той профіль оператора, за який ми боремося. Тому якість надання послуги, як і раніше, залишається для нас найвищим пріоритетом, що породжує цілу низку управлінських і організаційних рішень.
Ви згадали певну сентенцію, якою оперують провайдери мобільного зв’язку. Модель бізнесу, яку ви зараз розвиваєте, близька до того, чим вони займаються. Чи бачите ви конкуренцію з їхнього боку в осяжному майбутньому?
Як не дивно, сьогодні не бачу. Минає рік за роком, і ми, спілкуючись з усіма цими гравцями, чуємо заяви про те, що ми оператори, ми «великий і жахливий Гудвін» і в нас така кількість ресурсів, у нас такий доступ до міжнародного «всього», що просто бережися... Перші такі заяви я чув років чотири тому, останні — місяці два тому. Але на сьогодні відсутній успішний досвід у сегменті хмарних сервісів з боку будь-якого оператора зв’язку на території України, у всякому разі, мені про такий нічого не відомо. Ну, можливо, варто відзначити плюсом, хоча я і не знаю об’єктивних результатів, продажі хмарної АТС «Укртелекомом». Як не дивно, але оператори мобільного зв’язку не можуть вирішити цю проблему. І для них це виявляється не таким уже простим питанням.
Свого часу один із наших акціонерів сказав, що ніякого українського феномена тут немає, така історія вже сталася у США — величезні компанії-оператори не змогли вийти на ринок нових сервісів. Вони постійно були биті молодшими й сфокусованими командами, і зрештою пішли шляхом величезної переплати. Вирішили, що дешевше купити готовий бізнес, ніж намагатися навчитися цього самим. Найімовірніше, компанії на пострадянському просторі йтимуть таким самим шляхом. На сьогодні ми бачимо, що більшість операторів цікавляться цим напрямом, вивчають його, але через якісь внутрішні бар’єри це не може бути реалізовано. Ймовірно, все-таки через причини бюрократичні, сильне внутрішнє лобі людей зі старої моделі бізнесу, яка дає всю виручку сьогодні...
А може, там усе-таки трохи інша внутрішня ідеологія? Адже вони заточені на масовий маркет...
І це також.
...хмарний бізнес має ж іншу специфіку.
Ну, по-перше, специфіка присутня в самій діяльності De Novo, тому що ми працюємо з великими підприємствами і ми дуже сфокусовані, у нас немає безкінечного портфеля сервісів. Ми досить докладно вивчали позитивний і негативний досвід сусідніх країн і побачили, що успіху досягає саме сфокусована компанія. Тому ми ніколи не виходили на мас-маркет. Але якщо ми говоримо про корпоративного клієнта, розуміємо його потреби й специфіку, намагаємося їм відповідати, це не означає, що не можна обслуговувати масового споживача в такому контексті. Просто ми цим не займаємося. Поки.
Говорячи про масового споживача, мається на увазі малий бізнес?
У нас не можна купити віртуальну машину взагалі. Неможливо. Ми вважаємо, що собівартість цієї транзакції буде вищою, ніж та сума, яку клієнт заплатить за цю віртуальну машину. Тому наша Хмара — у нас немає для неї спеціальної назви, але її можна назвати «Хмара класу enterprise» — часто дорога, потужна, надмірно захищена для рядового споживача. І такий споживач сильно переплачуватиме.
Якби я був на боці телекомоператора, я б описав профіль De Novo таким чином: важковаговий бутик, у певному сенсі дуже бюрократичний, тому що працює з такими ж бюрократами в корпоративному середовищі. Телекомоператори могли б це використати як свою перевагу, але чомусь так не роблять. Частково, думаю, це пов’язано зі слабким рівнем розвитку ринку в нас, і ми як невелика компанія значно більше схильні до ризику.
Тобто ми за останні роки три прийшли до дуже простої концепції, що лежить на поверхні, однак мені знадобилося майже 20 років, щоб це зрозуміти. Немає інших механізмів для перевірки якоїсь твоєї ідеї або бізнес-концепції, крім виходу з нею на ринок. Потрібно вийти з пілотом, покласти товар на полицю й оцінити реакцію. Ми постійно виставляємо якісь сервіси, йдемо на якісь поступки, адаптації і дивимося на реакцію замовника.
Мабуть, великі організації не можуть собі цього дозволити, там занадто багато внутрішнього контролю, якихось інвестиційних комітетів, загалом, якогось внутрішнього цементу, який не дозволяє великій компанії займатися...
Експериментами?
Так. А хмарний ринок — це, очевидно, зона експериментів сьогодні більшою мірою і меншою мірою зона заробляння грошей. Пропорції змінюються на користь заробляння грошей, але в зоні експериментів, як і раніше, існує величезне поле для творчості, і хто переможе, а хто програє, тут складно передбачити.
Продовжуючи тему конкуренції. Зрозуміло, хмари зараз у фаворі, про них говорять усі й доречно, і недоречно, зокрема й великі транснаціональні гравці на ІТ-ринку. У них це зараз тема і пріоритет № 1, кого б ми не взяли. При цьому ще буквально рік тому багато хто з них сторонився цієї теми й говорив: ні, ми в ці ігри не граємо...
А як ви бачите поточну ситуацію, можливо, можна зробити певний прогноз? Зрозуміло, що в кожного великого гравця свій підхід. Але по суті сервіс з боку клієнта є одноманітним, і в цьому випадку виграє той, хто запропонує саме той сервіс, який необхідний локальному споживачу або будь-якому споживачу. Яка ймовірність, що, припустімо, хтось із таких великих гравців знайде сервіс, необхідний саме українському споживачу?
Я б почав із того, що, так, важко вгадувати майбутнє, але дуже легко міркувати про минуле. 2015 рік уже показав, на мій погляд, дуже тривожну для ринку тенденцію — великі споживачі починають іти за межі України. Ще у 2014 році я особисто в це слабо вірив. Але зараз ідеться вже про підписані контракти. І нас це турбує, мене це турбує. Така тенденція є загрозою для нашої компанії, але загалом я вважаю, що це загроза й для України, для її економіки.
Сьогодні навряд чи можна знайти бодай одну глобальну ІТ-компанію, яка не займається хмарами. Хтось більш успішно, хтось менш, але йде величезний обсяг євангелістської та інженерної роботи в пошуках тієї моделі, яка приведе тебе до майбутнього успіху. Практика показує, коли двадцятка провідних компаній береться за розгойдування якоїсь ідеї, то її в результаті реалізують. Україна тут виглядає, чесно кажучи, не те щоб конкурентоспроможною... Ось я з сумом дивлюся на цю історію. Компанії De Novo в житті не вистояти проти будь-кого, кого не назви з таких компаній, там операторів-телефоністів, напевно, на порядок більше, ніж у нас співробітників. І поки великим бар’єром, який захищає український ринок, як не дивно, є наша совковість і бідність.
У нас, в Україні, заведено працювати з «короткими» грошима. «Довгі» гроші погано реалізуються, оскільки не можна передбачити, наскільки і в який бік змінюватиметься ринок, не те що протягом п’яти років, а навіть протягом року. Легше зараз щось купити й продати, знявши коротку вигоду, а там далі перечекати або продовжити, або поїхати, або інвестувати. De Novo в цьому сенсі є певною білою вороною. І я думаю, що сьогодні збільшення розриву між рівнями технологічної зрілості українського ринку й, умовно кажучи, західного несе для України більше загроз, ніж розрив у сфері хмарних технологій.
Адже саме хмарні технології дозволяють цим західним гравцям сюди більше ніколи не приїжджати. Зараз, якщо ти можеш заплатити кредитною карткою, будь ласка, користуйся на здоров’я західними ресурсами. Хочеш, можеш CAD-систему взяти напрокат або BPM-систему, HRM-систему, хоч просто обчислювальні ресурси — все, що завгодно, і про це ніхто ніколи не дізнається. Якщо ж усе-таки тобі потрібні податкові накладні, то вже зараз в Україні існує ціла низка компаній, які просто виконують функції фінансового посередництва. Тут залишаться тільки компанії-міняйли чисельністю у дві-три людини. І ось вона, ця трансформація ІТ-послуги.
Можливо, я перебільшую, але в мене таке враження, що, крім мене, це нікому не цікаво в країні, державі так точно. Бізнес, зрозуміло, зараз переймається виживанням, збиранням і утилізацією курсових різниць, загалом, не до стратегії зараз. Тому я сподіваюся, що мої апокаліптичні видіння ніколи не стануть реальністю. Але в принципі, зараз Україна вийшла на черговий виток, коли вона може дуже сильно відстати. Перший раз це сталося 20 років тому, коли ера доткомів практично пройшла повз нас.
Трохи раніше ви вже сказали, що у 2015 році спостерігалася тенденція відходу на Захід.
Ну, з того, що ми побачили, ... просто це хмарне «село», воно дуже маленьке, у ньому всі одне одного знають. Не думаю, що ми відстежуємо всі угоди, але дуже багато з тих, про які ми хоча б опосередковано чуємо, ми намагаємося якщо й не зупинити, то хоча б дізнатися причину відходу. Так ось, основна логіка відходів, які ми бачили, — просто ірраціональний страх. Жодної технологічної переваги, жодної фінансової вигоди, взагалі нічого.
Винести дані звідси якнайдалі, закопати IP-адреси, канали, щоб ніхто ніколи не дізнався, тому що тут захоплення ЦОД, того, сього, не буду додавати. Відхід тільки одного відомого мені замовника порівнянний із динамікою дворічного приросту всього хмарного ринку України. Втрата настільки велика, що для того, щоб зашити нам усім цю пробоїну, знадобиться півтора-два роки. Я знаю зараз про такі чотири-п’ять контрактів.
Тобто це практично половина ринку?
Ну там половина, або 30%, або 20%. Але це величезні частки, малий і середній бізнес просто не здатний компенсувати ці втрати. Таким чином, як не дивно, попри те, що в нас, у De Novo, зростає бізнес, ринок загалом програє. І програють тут усі: і системні інтегратори, і хмарні оператори, і телеком — усі, тому що ймовірність повернення сюди я особисто оцінюю як дуже низьку. Ось так приблизно відбувається ліквідація ринку. Адже тут не буде товару-замінника, уже ніколи.
Ще пару років тому була така сентенція, що споживач не готовий до хмари. ІТ-директор не готовий відмовитися від своєї серверної кімнати, яка є якимось інструментом впливу, а керівник бізнесу не готовий ризикнути й віддати свої дані кудись у хмару, ще знаходилися якісь перешкоди до того, щоб клієнти почали переходити в хмари. Як змінилася ситуація і чи змінилася вона?
Я якось намагався підготуватися до цього інтерв’ю і прочитав десятки два американських блогів, які аналізують стан ринку, роблять прогнози, наводять статистику тощо. І я знайшов там підтвердження того, що, загалом, я відчуваю і без цифр. Чому я вважаю хмарні технології величезною можливістю для української ІТ-індустрії, втратити яку буде шкода, а ми її зараз втрачаємо? Тому що тут розрив профілів західного споживача і нашого набагато менший, ніж в інших галузях. Але вже рік тому було видно, що, припустімо, безпека в рейтингу побоювань перемістилася за рік із першого місця на шосте, а на перше місце вирвалася проблема інтеграції з наявною інфраструктурою. А це завдання суто утилітарне.
Але вона і була на другому місці.
Так, але все ж безпека була й залишається дуже важливим питанням. Ми працюємо переважно з великими приватними компаніями з іноземним капіталом і/або менеджментом і практично не працюємо з державою. Наша вибірка показує, що ІТ-директори в останні два роки були поставлені в умови жорсткого виживання. Їх просто життя змусило. Думаю, що ті, хто вижили з цими ІТ-директорами, зробили важливий якісний стрибок. І пропорція тих, хто довіряє, і тих, хто не довіряє хмарам, дуже схожа на таку в США.
Це здорово, це свідчить, що ми цілком можемо швидко надолужувати технологічне відставання. Якщо говорити про державу, то там становище чудовиське. Як я говорив, ми з нею працювали, керовані громадянським обов’язком, докладали певних зусиль торік і цього року, але, звісно, там розрив просто на рівні конки й Laguna Ferrari. Причому ІТ-фахівці, які там працюють, непогані, але вони обкладені такою кількістю всякої бюрократичної погані, що легше плюнути, розвернутися й піти, ніж щось змінити.
Тому, резюмуючи, наш споживач розвивається з тією ж динамікою, на мій погляд, що й європейський і північноамериканський. Профіль споживання в нас менший рівно на той мультиплікатор, на який менша наша ІТ-галузь або обсяг проданих серверів, ніж у США. Жорсткіші економічні реалії — сильна перешкода на шляху прискореної еволюції в головах не тільки ІТ-директорів. Тепер іноді ІТ-директори просять нас допомогти переконати своїх бенефіціарів або менеджерів, що не п’ють кров немовлят і не крадуть ночами дані з метою продати їх зранку на Петрівці.
І це при всьому тому, що, як ви зазначили на початку, перехід у хмару пов’язаний із великими фінансовими витратами?
Я сказав трохи інакше — що це не швидко, не дешево і не просто. Оскільки протилежне заявляють багато маркетингових дзвонарів — що ось так, клацнувши пальцями, ти за пів години перейдеш у хмару.
Але це, перехід у хмару, дає певні конкурентні переваги згодом?
Так, звісно.
Тобто це здешевлює процес...
У нас хороша статистика на базі близько сотні клієнтів, які працюють або працювали якийсь час у нашій Хмарі. Ці дані показують, що операційний директор, один раз спробувавши, на прикладі передбачуваності, стабільності, ритмічності витрат, відсутності величезної кількості ризиків і проблем, пов’язаних з основними засобами, обирає хмару.
Ця тема може бути парадоксальною, тому що все про хмару вже відомо, і всі її переваги зрозумілі, але все ж які переваги одночасно є і якимись перешкодами?
Я регулярно використовую у своїх виступах тезу про те, що інфраструктура — це неминуче зло для банків, для страхових компаній, для роздрібної мережі. Ти просто ніколи б це не купував, очі б твої всього цього не бачили, але обійтися без цього не можеш. Ні фінансовий директор, ні генеральний, ні операційний не розуміють, що це таке, як це працює, чому там юрби якихось неголених людей, яких називають айтішниками, у майках ходять. Вони розуміють, що це коштує мільйони доларів або десятки мільйонів доларів.
Тобто їм набагато простіше зрозуміти вартість одного робочого місця?
Це працює, коли можна якось нормально не всім, а якійсь частині пояснити, що ми — це інфраструктура, як «Київводоканал». Нам усе одно, що ви робите з водою, ми тільки даємо воду. Наша місія — давати «комп’ютерну воду», і нас більше нічого не цікавить. Вода має бути чиста, вона має бути завжди й коштувати помірних грошей, оскільки, на відміну від «Київводоканалу», ми не монополісти. Така ось аналогія. І це знаходить відгук у головах директорів, коли з’ясовується, що грошей у тебе немає, коли курс 27, а ти не встиг сервери купити. І курсову різницю через два роки ніхто на себе не хоче брати. Ось це дуже прискорює еволюцію хмарного сервісу. Це перше.
А друге — все-таки, думаю, що будь-яка розвинена людина визнає, що ми живемо в епоху онлайн-сервісів. Їх величезна кількість, ти стикаєшся з ними щодня, звикаєш до них, це стає банальністю. І коли тобі кажуть: послухай, ну заплати ще, припустімо, 500 гривень або 500 доларів, і ти отримаєш аналітику щодо своїх продажів за пів години, а не за шість місяців впровадження, то в цей момент це перестає бути ірраціонально страшним.
Одна з насущних проблем для айтішників, наприклад, — лавиноподібно зростаючий обсяг даних. Як би не знижувалася ціна за гігабайт або вже за терабайт, динаміка зростання обсягів ще вища. Доводиться витрачати дедалі більше на зберігання і, до речі, обробку даних. І це тисне на необхідність оренди систем зберігання даних.
Далі, гібридні хмари насправді вирішують при цьому проблему безпеки. Ми всім замовникам говоримо, що нам не потрібні їхні секрети. Усе, що є вашим секретом, залиште в себе, нам віддайте «сміття». Ви заощадите величезні гроші, на них ви ще краще захистите свої секретні дані. Тому гібридизація знімає страх.
А зараз, на мій погляд, виходить на перший план або вийде в найближчі рік-півтора проблематика InterCloud, тобто коли, скажімо, замовнику мало одного De Novo. Потрібно, наприклад, ще Amazon, Office 365 і ще якусь SAP HANA підключити.
Гібридність на іншому рівні?
Так, гібридність виникає між хмарами. І я думаю, що ключовими гравцями стануть ті, хто вміє управляти транзакціями між хмарами, забезпечувати агрегування даних, захист, пересилання їх для замовника.
Тому залізо дедалі більше уніфікуватиметься. Підозрюю, що все врешті-решт вирішать китайці — побудують гіперконвергентні блоки, подібні до тих, які показує зараз компанія Facebook. Нова стійка із серверами запускається зі швидкістю вштовхування їх у слоти. Я говорив зараз тільки про інфраструктуру. І все це буде зсуватися більше в область управління ресурсами між хмарами. Коли ти зрозумієш, що тобі вже взагалі не важливо, де твої дані, вони все одно захищені, хоча й розкидані по десятку хмар, сама технологія отримання доступу до них для крадіжки стає дуже складною. Я думаю, це буде новий рубіж в усвідомленні всіх цих ризиків, які присутні в голові менеджера.
Повертаючись до початку питання, можу сказати, що бар’єром є дуже низький рівень знань. Це просто відсутність профільної освіти, що не дивно, звідки фінансист може і має розбиратися в цих речах. Але він уже розбирається, як працює Gmail, Facebook або Netflix. Ну, і в цьому буде розбиратися. Я навіть десь прочитав прогноз, що більшості хмарних платформ і ЦОД доведеться протягом найближчих п’яти років пройти фундаментальну модернізацію.
Тобто хмари й хмарні застосунки нового рівня надто вимогливі до наявних сьогодні обчислювальних ресурсів, їх просто не вистачить. Потрібно буде все знову знести й побудувати заново. Не знаю, наскільки виправданий такий прогноз, але, судячи тільки зі зростання обсягу транзакцій даних, цілком можу повірити, що через п’ять років десятки три-чотири терабайтів удома в NAS, який стоїть під столом, буде цілком нормальною практикою. А років десять тому такий обсяг був у великого банку.
Ще таке питання: де ви бачите в усьому цьому місце для ІТ-директора?
На мій погляд, це питання має бути вже не до мене. Я дотримуюся в цьому банальної думки, що сучасний ІТ-директор — необхідна ланка в ланцюжку створення доданої вартості. Я можу сказати точно, що ІТ-директор — це безумовно не спец із налаштування серверів. Не знаю, чи має він розбиратися в SAP, у Microsoft, в Oracle та інших платформах, чи більше розбиратися в бізнесі своєї компанії, але він точно не має бути «залізячником».
Але останнім часом постійно чути міркування на тему, що взагалі минає час ІТ-директора, що його функції починають розподілятися між, скажімо, фінансовими, операційними директорами. Тобто з вашої точки зору ІТ-складова в будь-якому разі збережеться?
Я думаю, вона тільки наростатиме. Радше ІТ-директор зможе стати фінансовим директором, ніж фінансовий перетворитися на ІТ-директора. Колись говорили, що всі інженерні виші СРСР випускають чудових музикантів, письменників, художників, але чи випускало коли-небудь, припустімо, Щукінське училище хоч одного завалящого інженера? Ось тут така сама історія. Я абсолютно впевнений у хорошому майбутньому айтішників, інша річ, що просто змінюються пріоритети, вимоги до них.
І ситуація змушує їх ворушитися?
Але це добре для молодих. Ось зараз у мене відчуття, що ми закінчуємо 25-річний цикл покоління. Це все відмирає природним чином. Молоді просто виштовхнуть тебе з крісла, тому що ти вже не відповідаєш моменту. І це дає надію, що нове покоління дасть імпульс для прискорення України в ІТ-індустрії. Ну, поживемо, побачимо.