Україна має зробити вибір, що визначить наш цифровий суверенітет на десятиліття

Як змінився порядок денний міжнародних дискусій

Sovereign Tech Europe 2026 була повністю присвячена цифровому та, ширше, технологічному суверенітету ЄС. Конференція зафіксувала фундаментальну зміну риторики єврочиновників. Ключові тези, на яких базувалися доповіді та дискусії:

• Технологічний суверенітет — це частина геополітичного виклику. Ігнорувати загрози з боку США та Китаю більше не можна. 
• Почався перехід від юридичних зусиль до створення відчутних результатів. Технології мають бути європейськими — від мікроелектроніки до штучного інтелекту.
• Вся обчислювальна база має бути під контролем компаній ЄС. Це фундамент суверенітету, без якого все інше втрачає сенс. Хмари, дата-центри, фабрики ШІ — об'єкти особливої уваги.
•  ШІ — ключовий фактор конкурентоспроможності та майбутньої суб'єктності ЄС. Сьогодні він виглядає більш як загроза, ніж як можливість для Європи. 
• Софт та люди. Питання в тому, як конкурувати з американськими платформами та утримувати технологічні таланти.
• Роздробленість Європи не залишає шансу на ефективну конкуренцію з американськими техно гігантами. Необхідна панєвропейська концентрація інвестиційного капіталу, технологічних та управлінських ресурсів.
• Бюрократія вбиває інновації, що особливо помітно у сфері ШІ. Або Європа змінить GDPR, або її моделі LLM так і залишаться на папері.

Програми спікерів справляють сильне враження, поки не згадаєш про масштаби інвестицій: десятки мільярдів євро в ЄС проти сотень мільярдів доларів у групі американських техно-гігантів щороку. Ймовірно, чергова «золота лихоманка» навколо ШІ в Америці призведе до обвалу ринку та стиснення мегапроєктів — таке траплялося неодноразово. У цьому випадку Європа має шанс не потрапити у пастку інвестиційних перегонів, а розбудовувати інфраструктуру, виходячи з прагматичних потреб. Проте є й така точка зору, що світ зараз знаходиться у стадії інвестиційного суперциклу де сукупні інвестиції у датацентри та ШІ до 2030 року можуть сягнути $3 трлн.

Про технології Open Source та пастку консьюмеризму

ЄС намагається стати суб'єктом цифрової геополітики та вступити у пряму конкуренцію з хмарами із США, але не має відповідних конкурентних хмарних технологій, що є великою проблемою. Щоб наздогнати США, Брюссель ставить на розвиток власних платформ на базі Open Source. Ця стратегія дає чимале підґрунтя для роздумів.

Економіка консюмеризму передбачає бажання отримати найкраще за помірні гроші. Ця установка вільних ринків (Україна не виняток) породжує суперечність між очікуваннями бізнесу та цілями держави. На прикладі хмар бачимо: понад 80% ринку ЄС контролюють AWS, Microsoft та Google. Споживачі цінують їхній функціонал вище за європейські аналоги. Ситуацію ускладнюють гігантські інвестиції «трьох товстунів»: левову частину нових дата-центрів у ЄС орендують саме вони.

Щоб протистояти групі Big Tech, Європа має діяти швидко. Часу на еволюцію рівня Microsoft немає, тому Open Source — єдиний варіант.

Стратегічне завдання ЄС — змінити розстановку сил через агресивний протекціонізм та розробки за кошти платників податків.

Про ШІ та кінець ліберальних ілюзій

Найбільш зухвалим викликом для лідерів ЄС є агресивна експансія американських проєктів ШІ. Це явище охоплює всі рівні: від енергоємних дата-центрів та шалених обсягів обчислювальних потужностей до безпосередньої роботи з даними користувачів.

У світлі маніфесту компанії Palantir така розстановка сил виглядає неприхованою загрозою. Ідея «націонал-капіталізму», що озвучена Алексом Карпом, фактично підводить риску під десятиліттями ліберальної моделі глобальних ринків.

Мова йде про контроль за цифровим виміром нашого світу. І Європа хоче цей контроль не втратити.

Які дії вживає ЄС?

Багато років ЄС ставив на жорстке регулювання присутності американських компаній на європейському ринку. Мені дуже подобається назва «паперова цивілізація». Справді, нормативна база ЄС може бути еталоном будь-якого бюрократа у світі. Але результат виявився не таким, як очікувалося. Жорсткі вимоги до захисту даних і самої діяльності операторів різних цифрових сервісів вдарили по своїх же ж компаніях. У тих виявилося менше ресурсів для комплайєнса, ніж у гіперскейлерів.
 

Ось яких заходів вимагає Європа:

1. Зміна процедури закупівлі. Гасло EU First стає класичним інструментом: бюджетні кошти ЄС мають отримувати європейці, обмежуючи американських конкурентів.
2.  Велике замовлення для своїх операторів. Держава формує попит (наприклад, хмари для Єврокомісії — ЄС інвестує €180 млн у суверенну хмару), щоб «розігнати» ринок власних операторів до конкурентної швидкості та закріпити власні правила гри.
3. Стійке фінансування перспективних розробок: open source ПЗ, власні LLM, AI Factories.

Лідером виступає Німеччина. Там методично створюють інфраструктуру для повного переходу на Open Source: єдиний центр розробки, підтримка, навчання та цільові фонди.

Виникає певний запит на регіональну сегментацію цифрових ринків. Франція - чудовий приклад Подивимося, що з цього вийде.

Українська версія цифрового суверенітету, або чому за 5 років ми можемо стати «чужими» для Європи

Ситуація в Україні подібна до європейської, але з вітчизняним колоритом. Історично ми ніколи не мали довгих стратегій: наш принцип — «бери більше, кидай далі до наступного повороту». Проте запит на цифрову суверенізацію зростає. У цьому сенсі Україна — це Європа, тільки бідна, воююча та побита корупційною іржею.

Ми перебуваємо в точці стратегічної розвилки нашого цифрового розвитку на найближче майбутнє. Цифрова компонента нарощує свою частку та вагу у пакеті національних можливостей та загроз України. Сьогодні Україна критично залежить від американського софту та заліза. Основу ІТ-систем наших Сил оборони складає фінансування країн НАТО, і левова частка цих грошей повертається до техно гігантів: AWS, Microsoft, Google, Palantir. Уряд та країна змушений маневрувати між нестачею коштів та ризиками домінування американських сервісів (не технологій, а саме сервісів). Питання кооперації з ЄС щодо цифрової автономії, на жаль, не входить навіть до першої десятки пріоритетів держави.

Україна має боротися хоча б за часткове виробництво власних кінцевих сервісів. Будувати своє на базі американських технологій — це вже краще, ніж просто споживати готовий продукт, віддаючи всю додану вартість і потрапляючи у повну залежність. Ми маємо створювати власні «цифрові заводи», щоб забезпечити контроль над даними всередині країни.

Якщо Україна та ЄС рухатимуться далі у обраних напрямках, то через кілька років сторони все гірше розумітимуть одна одну. Несумісність технологічних стеків та законодавства зробить нас чужими. Це і є момент роздоріжжя: як знайти баланс між США та Європою? На жаль, у національній стратегії WinWin-2030 відповідей немає. 

Цифрові технології перестали бути просто бізнесом. ШІ (і не лише) робить їх важливою частиною геополітики.

Без чітко окресленої декларації намірів та публічно заявленої стратегії в сфері цифрового суверенітету Україна тупцюватиме на місці. Якщо ми обираємо шлях разом з США — платимо за їхні сервіси та забуваємо про ілюзії щодо власної унікальності. Якщо прагнемо в Європу — маємо синхронізувати політику з рухом ЄС. 

Інвестиційні гроші в країні є, як і готовність їх вкладати, але немає бази для діалогу з урядом. DSUA вже запропонувала концепцію Національної стійкої системи обробки даних. Ми готові діяти, але чекаємо бодай на «рух бровою» з боку держави. Сьогодні я не маю особливого ентузіазму щодо нашого майбутнього. Дуже хочеться помилитися.