Десять років із життя De Novo. Рік 2010: Будівельне. Про нерви, підбурювачів і дитинство

Багато там усього відбувалося — довге виписування ТЗ на підсистеми й важкі тендери з вибору постачальників, фальшпідлога, що прийшла з різних боків коридору з люфтом майже в пів метра. Аудитори з дата-центру Intel у Хайфі. Кілька сотень тонн обладнання. І, звісно, напружено-інтимні стосунки з усіма перевіряльниками й дозвільниками на світі. Історія створення цього багато в чому унікального для України об’єкта заслуговує на окремий том. Головне, що ми все це пройшли.

Найдивовижнішим для мене є те, що люди, яких я знав явно молодими-зеленими, такими, що мало що знали й уміли, раптом узяли та й перетворилися на материх спеців. Серед багатьох чудових учасників створення ЦОД я згадаю тільки Сергія Карпенка та Віталій Пасічник. Операційний директор і архітектор, дельфін і русалка. Ах, як захопливо вони сварилися! Обидві ці людини мали величезний вплив на проєкт і його життєвий цикл. Віталій потім надовго відійшов у білоруську схиму. І з горя там побудував ще один величезний ЦОД.

Будівництво дата-центру дуже змінило настрої та баланс сил усередині De Novo. Ми приймали на борт нових співробітників із функціями, про які знали тільки теоретично. Компанія вперше вимовила для себе сакральне слово “оператор”, він же провайдер. Тоді ж народилися на світ перші Голов. Специ.

Паралельно: на початку року в компанію прийшов Олексій Івасюк з ідеєю створення класичного бізнес-консалтингу за рішеннями та продуктами Oracle. Ми довго всередині це обговорювали й вирішили спробувати. Передусім це пояснювалося бажанням диверсифікації портфеля. А ще, зараз я так думаю, неможливістю зрозуміти, що час «широкосмугових» інтеграторів минув.

2010-й — це цікавий і важливий для компанії рік, коли підходи та погляди “з минулого життя” почали змінюватися під наростаючим натиском нових ідей, штовхаючи нас до змін.

Навесні Янукович став президентом. Були якісь боязкі розмови про те, що, може, нескінченний політичний карнавал ущухне і країна нарешті займеться якоюсь корисною справою. Стабілізація, те-се… Український ІТ-ринок якось краще себе відчув саме у 2010-му, після двох років падіння начебто вперлися коліньми в дно. Тільки зараз, на відстані кількох років, стає очевидним, що трупні плями на економічній моделі України з’явилися вже тоді. І тіло злегка потепліло не тому, що життя в ньому забурлило, а тому, що тепло виділяється і під час гниття.

Влітку відбувся візит групи інвестиційних менеджерів із Cisco Capital, на яких ми вперше обкатали свою візію хмарних сервісів. Користуючись нагодою, я хочу сказати слова великої вдячності хлопцям із київського офісу Cisco й особисто Олегу Боднару за їхнє активне підбурювання та схиляння нас до хмарного бізнесу. Не те щоб Cisco відкрила нам очі на світ, але впевненості вони явно додали. Хоча до запуску нашої Хмари залишалося ще два роки. Cisco Capital грошей так і не дав. А ми зітхнули й сказали, що не дуже-то й хотілося…

Переговори з дуетом інвесторів, IFC & Intel Capital, ішли повним ходом, аналітики нас потрошили, як свіжу рибу на Привозі, щось там перевіряли й вимагали все нових порцій інформації. У мене залишився спогад про безперервні виступи перед інвесторами й про якийсь дикий потік юридичних формулювань, зрозуміти які в принципі неможливо будь-кому з homo sapiens без диплома лойєра.

До серпня все з інвестиційними розрахунками загалом було зрозуміло — скільки за скільки, на скільки. Але весь час чогось нам бракувало. Наприклад, отримання потрібної енергоквоти від Київенерго.

Влітку ж було куплено крісло для власного комерційного директора, і сів у нього Кирило Сушан. Він став і досі залишається батьком усієї системи та культури продажів De Novo. Людина велика в усіх сенсах.

Наявні в нас гроші дуже навіть стали закінчуватися, і з кожним місяцем напруга в компанії зростала. Я з жахом згадую щоденні розрахунки й прикидки, наскільки нас вистачить без вливань.

У листопаді ми офіційно здали ЦОД в експлуатацію й підписали контракт із першим замовником Piraeus Bank. Цей банк залишається з нами досі.

Воронка продажів виглядала цілком собі непогано, але обіцянки конвертувалися в конкретні строки зовсім невпевнено.

В останні дні грудня ми нарешті підписали контракт із Київенерго й отримали довгоочікувану енергоквоту. Михайло Уткін, дай Бог тобі ста років здоров’я. Тим часом добра половина напрямів, створених у 2008 році, дихала на ладан. Портфель сервісів виглядав пухким і незв’язним. Треба було щось із цим робити. На мою думку, саме у 2010-му дитинство нашої компанії закінчилося.

Джерело - Facebook

Читайте також інші статті циклу «Десять років з життя De Novo»

Пролог до історії дивовижних метаморфоз

Рік 2008 (початок): Єгипетські тези. Піонери з факсом. Літнє марево

Рік 2008 (закінчення): Віскі та звернення. Діаманти у двірницькій. Сорок золотих і нуль

Рік 2009: Метафізика софту. Танці з грошима. ЦОД у клубі

Рік 2011: Про гроші, морквину, нитки та збитки

Рік 2012: Довгі оглядини. Лічильник, параноїки, прорив і добре

Рік 2013: Інтегратор на піку. Вибір закордону. Смокінги й Чапкіс

Рік 2014: Про гомеостаз, покійницю-дочку, єтені та пічки

Рік 2015: Літосферне. Про відпочинок і зграї. ПАП білий. Орхідеї і кінець моделі

Рік 2016: Жуйка й аудити. Шкіра на списах. Хворий і світло кривих. Роздрай і вишня

Рік 2017: Про рептилоїдів і Велику Реформу