Десять років із життя De Novo. Рік 2014: Про гомеостаз, покійницю-дочку, єтені та пічки
2018-03-26
Початок року — масове роздвоєння особистостей. У січні, коли вибухнув Майдан, уся увага всіх без винятку людей — на цих подіях. Переважно не вилазили з новинних стрічок, але від деяких дуже виразно вранці пахло паленою гумою.
І при цьому досить високий рівень ділової активності в De Novo. Це найстранніший і найдивовижніший рік у житті компанії.
Усе в тому ж січні — довгоочікуваний запуск «дочки» De Novo в Москві. Читаючи зараз листування й переглядаючи інші внутрішні документи, я розумію, який неслабкий обсяг підготовчої роботи було виконано — розробка ринкової стратегії, тестування перших клієнтів, суперечки й гризня через технічну концепцію московської хмари, клонувати київську версію чи будувати щось особливе, спроба підключити київських адмінів на віддалені ресурси. І багато-багато іншого.
У лютому отримали обладнання для москвичів і почали інсталяційні роботи. Київ трусило, центр здалеку нагадував виверження Ейяф’ятлайокютль. Гомеостаз перестав бути.
Повальна втеча папередників, захоплення росіянами Криму, якась розгублена метушня в парламенті, перша стрілянина на Донбасі — цей вал подій повністю паралізував нормальний хід справ у бізнесі. І девальвація. Ні, зараз здається, що просідання гривні з 8 гривень за бакс до 15 — це мамин ляпас по дитячій попі. Але тоді стан шоку й жаху відбивався в зіницях усіх операційних директорів.
Рухнули конверти. А разом із ними — робочі бізнес-моделі переважної більшості компаній у країні. Це був період, коли я вперше по-справжньому відчув принадність легального ведення справ. Те, що в попередні роки розглядалося як явний недолік, величезне податкове навантаження на ФОП, несподівано стало перевагою. Нам не потрібна була валюта, не треба було переглядати структуру собівартості. Ми жили як жили й дивилися цю ринкову паніку, як шоу «За склом».
Починаючи з квітня — лавиноподібно зростаючий обсяг продажів Хмари. Причина одна — міграція корпоративних даних спочатку з Криму, а потім із Донбасу. Описати мені цей процес досить складно, якось пласко й блякло все виходить.
Замальовка: наприкінці травня ми відпрацьовували терміновий запит на міграцію просто гігантського, як на ті рідкі хмарні часи, обсягу даних із Донецька. 23 травня, п’ятниця, десь у середині дня мені зателефонував ІТ-директор замовника й наполегливо просив приїхати наших спеців до Донецька, щоб на місці проконтролювати початок міграції. Просто на вихідні підскочити по-швидкому, а в понеділок ми вас гарантовано посадимо на київський рейс. І все буде норм, у нас тут усе під контролем. Літаки чи то літали, чи то ні, поїзди теж. Наші хлопці м’ялися, видно було, що їхати ніхто не хоче. Дивлячись на все це, я клятвено пообіцяв, що вся робота буде зроблена віддалено. У понеділок, 26 травня, наші ВПС рознесли Донецький аеропорт к єтеням. А те завдання наші хлопці все-таки зробили. Міграція даних розтягнулася на пару тижнів.
Хмара просто тріщала під таким натиском, протягом 2014-го було проведено вісім! розширень ресурсу, збільшивши його втричі. І все одно не встигали.
У червні ми вирішили закривати московський проєкт. Я вперше у своєму житті ламав власними руками те, що будував. Це дуже важке відчуття. Сяк-так розпродали обладнання, кудись спихнули юрособу й попрощалися з командою Міші Козлова. Я досі не можу відповісти собі на питання, що було б, якби ми вирішили тоді вкладати не в Москву, а у Варшаву.
Друга половина року — інтенсивні роботи з оцінки проєкту другого ЦОД. Знову рахували київський кейс. Крім того, розробили концепцію «Місто-сейф», резервний майданчик для критично важливих даних зі столиці, і пробували запропонувати її реалізацію Львову. На фіг це було нікому не потрібно.
Несподівано мене запросили до Тбілісі, привезли на якийсь порівняно рівний майданчик серед гір і запропонували в цьому місці побудувати дата-центр. До речі, саме тоді я почув про грандіозний майнінговий проєкт у Горі. На мою думку, ЦОД у 15 МВт.
Замальовка: ІТ-менеджер великого донецького підприємства, що переїжджає в наш ЦОД, йдеться про підвисання строків проєкту й з’ясування перспектив: «Ми засипали сміттям наше обладнання у вантажівці, увечері повезуть через блокпост. Проїдуть — працюємо далі. Не проїдуть, тоді все…»
Акціонери хотіли знати, що менеджмент компанії має намір робити в ситуації, що склалася. Ми строчили прогнози й розрахунки, які застарівали, не дійшовши й до середини. Тоді було зроблено, затверджено й майже одразу ж заморожено ескіз проєкту, який робимо тільки зараз, — ЦОД5.
Починаючи з літа — постійні збори грошей на допомогу фронту. Каски, мультиками, якісь нічні приціли, ще щось. Пузаті полковники з МО, які ласкаво гладять наші дизель-генератори й мрійливо говорять про «можна реквізувати при воєнному стані…». Перші знайомці й колеги, які потрапили на фронт. І перші поранені.
Окрема хороша історія про пічки. Під Новий рік ми вирішили замовити сто буржуйок, що працюють на солярці, і розіслати на передову. Займався цим заслужений пічник De Novo Валера Макаренко. На пробу розмістили замовлення в Києві та Краматорську. Київські робителі здулися практично одразу. Краматорський завод впорався на «відмінно». Частину виробів спёрли найприроднішим чином якісь кренделі з Міністерства оборони.
Рік ми завершували очманілі разом з усією країною. І ззаду, і попереду була каша. Хмара пройшла небувале за жорсткістю стрес-тестування й витримала, збільшивши річний дохід утричі. ЦОД також отримав нові замовлення й ріс як на дріжджах. Той обсяг і сьогодні більшості українських операторів навіть не снився. De Novo виглядала піджаро й якось зібрано. Ми виросли остаточно.
Неможливо уявити і тим більше закласти в стратегію, що твій бізнес зростатиме завдяки війні. В Україні горе й біди штовхають нові бізнес-моделі до зростання краще за будь-якого реформатора з Кабміну.
Джерело - Facebook
Читайте також інші статті циклу «Десять років з життя De Novo»
Пролог до історії дивовижних метаморфоз
Рік 2008 (початок): Єгипетські тези. Піонери з факсом. Літнє марево
Рік 2008 (закінчення): Віскі та звернення. Діаманти у двірницькій. Сорок золотих і нуль
Рік 2009: Метафізика софту. Танці з грошима. ЦОД у клубі
Рік 2010: Будівельне. Про нерви, підбурювачів і дитинство
Рік 2011: Про гроші, морквину, нитки та збитки
Рік 2012: Довгі оглядини. Лічильник, параноїки, прорив і добре
Рік 2013: Інтегратор на піку. Вибір закордону. Смокінги й Чапкіс
Рік 2015: Літосферне. Про відпочинок і зграї. ПАП білий. Орхідеї і кінець моделі
Рік 2016: Жуйка й аудити. Шкіра на списах. Хворий і світло кривих. Роздрай і вишня