Десять років із життя De Novo. Рік 2015: Літосферне. Про відпочинок і зграї. ПАП білий. Орхідеї, слон зі стегнами і кінець моделі

У лютому ще раз рухнула гривня. Це був навіть не обвал гірської породи, а тектонічне просідання літосферної плити. Надгробком на тій, що впала разом із гривнею, стала колом уся економіка.

Дебальцівський кошмар. На мою думку, саме тоді, а не попереднього літа, українське суспільство пройняло до кісток відчуттям війни, до якої треба було якось готуватися. Ну, хто як міг. Одні купували зброю, інші — консерви й крупу. Треті записувалися на курси стрільб або надання першої допомоги. Зима 15-го — моторошний час.

Тієї ж зими НКРЗІ розвинула бурхливу діяльність із регулювання операторів ЦОД. Ну як це, чорт знає хто, навіть прописку не перевірили, обробляє і зберігає дані. Неподобство — усе треба поміряти, порахувати й щороку видавати ліцензію. Тоді буде добре. Ця метушня виглядала особливо дивно на тлі цунамі, що неслося країною.

Для всього ІТ-ринку, і De Novo не стала винятком, 2015 й 2016 роки були як борсання людини, що впала під крижаним дощем у глибоку глинисту яму. Ти погано розумієш, що відбувається, намагаєшся вибратися, але все слизьке і не тримає, а сили йдуть надто швидко. І ти борсаєшся. А джентльмен, який проходить повз, тепло й акуратно вдягнений, під парасолею, цікавиться: «Як справи, щось ви захекалися, друже. Червоний ви якийсь». А ти, весь у багні й соплях, сипиш: «Усе дуже, дуже добре, це я так відпочиваю. Проходьте, не затримуйтеся».

Ринок проєктів і продажів обладнання обвалився в нуль. Повальні скорочення персоналу. Заморожені контракти. Напалм курсових різниць — здохни ти сьогодні, а я завтра. Інтегратори й дилери зовсім здичавіли, збивалися в голодні зграї та нападали на чесних громадян хоч із якимись грошима.

Несподівано на порозі De Novo з’явилися люди з фонду Сороса. Джордж наказав їхати до Києва й знайти місця та теми для інвестицій на мільярд. Ми, звісно, були їм по щиколотку — чек угоди не той. Історія закінчилася вкладенням Сороса в Ciklum.

У березні мені написав лист Дмитро Мартинчук із проханням допомогти грошима Першому Добровольчому Мобільному Шпиталю імені Пирогова. Так почалася історія нашого фінансування військових медиків. Вони пару разів приходили до нас у гості й розповідали якісь просто нестерпні речі про роботу чиновників від оборони та охорони здоров’я. Скотство з великої літери С. Ми припинили фінансування госпітальєрів наприкінці року, перекинувши гроші на дитячий будинок у с. Костянтинівка Донецької області, фото.

Уся весна й літо — якісь круглі столи, численні ініціативи громадських груп і окремих ентузіастів. Волонтери й нові молоді люди, яких набирають як чиновників-реформаторів. Величезний гул, шум і гам, ентропія штовханини.

Ніколи за весь попередній час свого життя компанія не була присутня в державному сегменті ІТ-ринку. Мистецтво випилювання лобзиком виявилося нам не до снаги. Тоді, у 2015-му, і навіть трохи раніше, мені здалося, що настає новий час — нові люди, нові цінності, нові цілі. Я почав інтенсивно підштовхувати команду до зближення з ІТ-менеджерами з державних контор з чудовою пропозицією — заощадити купу грошей за рахунок «досить паритися із залізом».

Трохи забігаючи наперед, можу констатувати таке. Неправі ті, хто називає державу цвинтарем, мертвою структурою. Це місце настільки ж мертве, наскільки неживою можна вважати болотну трясовину. Там є своя екосистема — щось булькає, видає вночі стогони: «Ватсон, а що, орхідеї ще не розквітли?», і хтось когось хаває з чавканням. Але будь-який ботан у теплих рейтузах із начосом пропадає в цьому місці. Не одразу, звісно. Рука там ще стирчить якийсь час, із таким скрюченим пальцем, і смикається. Ну от де в трясовини обличчя, якому можна сказати, рот, з якого тобі дадуть відповідь? Немає. Ну і скрючиш пальці наостанок. Короткий огляд наших ходінь цими згубними місцями закінчено.

І тим не менш, восени я своїм скукоженим пальцем втискаю рішення про необхідність отримання атестата КСЗІ для нашої Хмари. Так з’явилося слово G-Cloud. Хоча б для того, щоб на посилальне запитання «… А ось, наприклад, КСЗІ у вас є?» злорадно відповісти: «Є». І дізнатися ще одну сакральну причину, чому державні дані не можуть бути в хмарі або датацентрі.

У червні — приїзд президента Порошенка. Власне, їхав він не до нас, а до наших сусідів із UARPA, але вирішено було показувати й ЦОД (фото).

Було дуже спекотно, довго й шумно. Хол нашої будівлі був ущерть набитий людьми, софіти випалювали залишки кисню. Увесь графік презентацій полетів до біса із самого початку. А я зі своїм ЦОДом стояв останнім у цій черзі за щастям.

Його всі смикали, щось кричали на вухо й тикали пальцями в графіки та макети. І вимагали. Коли ПАП дістався до мене, він, на мою думку, уже нічого не розумів у цій задусі й бедламі, обличчя в нього було абсолютно біле. Навколо президента стояло щільне кільце охорони, військових, якихось чиновників. Я щось протараторив про критично важливу інфраструктуру й кібербезпеку і сам себе ледве розчув. А дядько, на мою думку, хотів одного — піти звідси в тишу й ковтнути повітря. Мені було його шкода. Бути президентом спекотним літом узагалі не комільфо.

Доходи De Novo від операторського бізнесу продовжували зростати. Поступово ставало зрозуміло, що наш важкий асфальтоукладач ще рухався за інерцією минулих років, але припливу нової енергії вже не було. До кінця року проступили всі ознаки зупинки в розвитку.

Ще починаючи з 2014-го зростає істерика щодо обшуків у датацентрах і взагалі ІТ-компаніях. Наприкінці року De Novo дізналася про відхід ключового клієнта хмари. Хлопці зі своїм неслабким лаве подивилися на всю цю метушню, сердечно з нами попрощалися, та й з’їхали до Німеччини від гріха. Втрата 25% доходу — це страшний удар для оператора у 2016 році. У цю пробоїну може слон пройти, виляючи стегнами. Нам знадобилося більше року, щоб залікувати цю рану.

Проєктна група простоювала. Тоді ми вперше відкрили дискусію про керовані сервіси — Managed Services: чи є такий ринок у нашій країні, чи може він розвиватися та інші домисли. Усе це було вкотре дуже смутно, малозрозуміло і складно. Але робити на дні інтеграторського бізнесу було особливо нічого, і було вирішено спробувати. Кран вливань у R&D був відкритий.

У листопаді Оксана Тарасенко опублікувала інтерв’ю зі мною за підсумками року. Зараз я перечитав його із задоволенням. Кому не лінь, подивіться.

2015-й — час, коли ми підійшли до межі старої моделі. Це був украй важкий рік — жодна з ідей до пуття не спрацьовувала. Компанія трималася за рахунок набраної клієнтської бази й операторських доходів. Треба було виразно сформулювати нове бачення нашого майбутнього, представити і самим собі, і акціонерам, яким має бути вектор зростання та розвитку. Тоді зробити це ніхто не зміг. Нам знадобився цілий рік внутрішніх роздраїв і гризні, щоб побачити пунктир нового майбутнього.

Джерело - Facebook

Читайте також інші статті циклу «Десять років з життя De Novo»

Пролог до історії дивовижних метаморфоз

Рік 2008 (початок): Єгипетські тези. Піонери з факсом. Літнє марево

Рік 2008 (закінчення): Віскі та звернення. Діаманти у двірницькій. Сорок золотих і нуль

Рік 2009: Метафізика софту. Танці з грошима. ЦОД у клубі

Рік 2010: Будівельне. Про нерви, підбурювачів і дитинство

Рік 2011: Про гроші, морквину, нитки та збитки

Рік 2012: Довгі оглядини. Лічильник, параноїки, прорив і добре

Рік 2013: Інтегратор на піку. Вибір закордону. Смокінги й Чапкіс

Рік 2014: Про гомеостаз, покійницю-дочку, єтені та пічки

Рік 2016: Жуйка й аудити. Шкіра на списах. Хворий і світло кривих. Роздрай і вишня

Рік 2017: Про рептилоїдів і Велику Реформу